НАРО́ДНА ТВО́РЧІСТЬ — поня­т­тя, що вживають на по­значе­н­ня різних видів та жанрів художньої діяльності народу, його колективної духовної спадщини, в якій зі­брано зна­н­ня про природу, історію, важливі події, давні вірува­н­ня, звичаї, традиції, побут, культуру тощо. Ін. назва — фольклор. До Н. т. зараховують народну архітектуру, народне мистецтво, іграшку народну, меморіальну народну скульптуру, народну інструментальну музику, народне оповіда­н­ня, народні художні промисли, дитячий фольклор, зокрема забавлянки, масницю, пісню народну, танець народний, ігри та роз­ваги народні, фольклор музичний, аматорський театр, аматорство художнє, нар. поет. творчість: епос (легенда, казка, прислівʼя і приказки, дума, балада, билини), анекдот, голосі­н­ня, замовля­н­ня; цикли пісень, зокрема колядки, щедрівки, ліричні пісні, родин­но-обрядові пісні, купальські пісні, колискові пісні, козацькі пісні, історичні пісні, заробітчанські пісні, жниварські пісні, жартівливі пісні, календарно-обрядові пісні, соціально-побутові пісні, рекрутські та солдатські пісні, стрілецькі пісні, пов­­станські пісні, наймитські пісні, чумацькі пісні, коломийку.