Наркоз

НАРКО́З (від грец. νάρκωσις — заціпеніння, оніміння) — штучно викликаний фармакологічним або електричним шляхом глибокий сон (оборотне пригнічення клітин центральної нервової системи), що супроводжується нейтралізацією свідомості, анальгезією, розслабленням скелетних м’язів і пригніченням рефлекторної активності. Розрізняють інгаляцій. і неінгаляцій. Н. Інгаляцій. Н. здійснюється під час вдихання одного або двох (змішаний Н.) газоподіб. чи рідких летких анестетиків через маску наркоз. апарата або ендотрахеал. трубку. Неінгаляцій. Н. здійснюють шляхом уведення у вену одного чи декількох розчинів анестет. і анальгет. засобів. До неінгаляцій. методів Н. належать також внутріш­ньом’язове (кетамін), ректал. (нарколан) введення анестетика. У педіатр. практиці найчастіше використовують прямокишк. Н., який вперше запропонував М. Пирогов. Електронаркоз проводять за допомогою спец. приладів, що генерують слабкий струм синусоїдал., прямокут. або трикут. форми, що впливає на мозок хворого через накладені на голову електроди. У сучас. анестезіології найчастіше застосовують комбінов. види анестезії, прагнучи зменшити несприятливу дію кожного окремого препарату і підсилити їх позитивні властивості (комбінов. або змішаний Н.). Мононаркозом називають Н., проведений одним препаратом. Базис-Н. — комбінування препаратів для Н., коли спочатку використовують неінгаляцій. препарат, а потім газоподіб. або леткий анестетик. У низці випадків одночасне застосування декількох засобів для Н. у значно знижених концентраціях забезпечує адекватну заг. анестезію за рахунок взаєм. посилення дії препаратів (потенцій. Н.). До інгаляцій. анестетиків належать закис азоту, етил. ефір, галотан, до неінгаляцій. — барбітурати, гексенал і тіопентал-натрій, пропанідид, предіон, натрію оксибутират. У сучас. анестезіол. практиці для забезпечення адекват. Н. використовують також лікар. засоби, що безпосередньо не належать до препаратів для Н. Найчастіше застосовують нейролептичні, анксіолітичні та седативні препарати, а також віднесені до спец. групи для Н. Уведення в клін. практику міорелаксантів дозволило вдосконалити методику Н. у зв’язку з можливістю вибірково керувати м’язо­вим тонусом. Дія м’язових релаксантів (знерухомлення) пов’я­зана з блокадою передавання нерв. збудження на рівні нерв.-м’язового синапсу. В анестезіол. практиці широко застосовують міорелаксанти обох типів дії. Деполяризуючі м’язові релаксанти (суксаметоній, сукцинілхолін) використовують переважно для полегшення інтубації трахеї при водному Н. і для підтримання міорелаксації при короткочас. операціях (їх вводять внутрішньовенно). Недеполяризуючі м’язові релаксанти викликають релаксацію на період 20–90 хв., тому їх використовують під час тривалих операцій.

Літ.: Деримедведь Л. В., Перцев И. М., Шуванова Е. В. и др. Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии. Х., 2001; Штрыголь С. Ю., Гришина Т. Р. Фармакология с клинической фармакологией. Иваново, 2002.

С. І. Крижна

Рекомендована література

1. Деримедведь Л. В., Перцев И. М., Шуванова Е. В. и др. Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии. Х., 2001;
   Google ScholarInternet
2. Штрыголь С. Ю., Гришина Т. Р. Фармакология с клинической фармакологией. Иваново, 2002.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю