Нарис
НА́РИС — твір художньо-публіцистичного жанру, в якому описуються реальні люди та події, одна з модифікацій епічної літератури малої форми — оповідання, зокрема новели, від якої відрізняється відсутністю єдиного конфлікту, що стрімко розвивається, фрагментарною або незавершеною фабулою, фактологічністю, документальністю, реальністю зображуваного, заангажованістю мас-медіа. У худож. літературі Н. — один із різновидів наративу соц. чи соц.-політ. тематики та проблематики. У публіцистиці Н. — один із найголовніших жанрів як відгук на цікаву подію, розкриття образу суспільно значимої особи, створення колектив. портрета сусп. групи, автор. розповідь про звичаї, побут спільноти регіону, країни тощо, оперативно оприлюднений, зазвичай, у мас-медіа. Генеза Н. повʼязана з епохою Просвітництва, зокрема з публікацією повчальних Н. на сторінках англ. сатир. ж. «The Tatler» («Базіка», 1709–11) і «The Spectator» («Глядач», 1711–14) Р. Стіла і Дж. Аддісона, нарисів Ч. Діккенса, у франц. літературі 1830–40-х рр. авторами перших Н. були О. де Бальзак, Ж. Жанен, у польс. — Ю.-І. Крашевський, у рос. — М. Салтиков-Щедрін, В. Слєпцов, І. Тургенєв, М. Помяловський. У 19 ст. Н. набув поширення в усьому світі як межовий жанр із характер. особливостями публіцистики та худож. прози. За проблематикою та тематикою розрізняють лірико-філос., мемуарні, дидакт., етногр., подорожні Н. або ж цикли різнотемат., різносюжетних Н., повʼязаних спільністю проблематики.
Осн. ознаки Н. — портретність, писання з натури при мін. вигадливості характерів, пейзажів тощо, творення типізації підбором особливо притаман. людям чи явищам рис. Правдива описовість, як жанр.-стиліст. умова Н., диктує його композиц. побудову: ослабленість або відсутність сюжету, умовну психофілософічну, фактол. незалежність частин описуваного між собою. Демонструючи в худож.-образ. формі розвиток дії, автор Н., як правило, веде опис, тлумачить статист. дані, докум. джерела від першої особи, яка часто є учасником зображуваного ним у Н. процесу. Мова Н. передбачає публіцист. відступи, ідейну, релігійну тощо світоглядну вмотивованість, наук. узагальнення, строгу фактологічність, адже служить інструментом демонстрації та перспектив. вирішення проблем громад. та морал. стану суспільства через його реал. носіїв — певних особистостей, реал. факти і явища сусп. життя, а не метафорич. показу розвитку характерів через конфлікти як у суто худож. жанрах: новелі, повісті, романі. Види Н.: портретний (образ героя не вигаданий, а взятий із реал. дійсності й поданий, як правило, під влас. іменем на соц. фоні); проблемний (публіцист. висвітлення певної проблеми, в якому автор вступає в діалог із потенцій. реципієнтом худож.-публіцист. засобами на сторінках період. вид. поряд із аналіт. статтями як їх вищий інформ.-аналіт. рівень); подорожній (розповідь автора про побачене, почуте під час його реал. подорожі, який може містити й елементи ін. видів Н.); історичний (хронол., наук.-популяр. виклад історії предмета дослідж., розвідки — «Нарис історії України» А. Жуковського, О. Субтельного, «Нариси історії українсько-руської літератури» І. Франка, «Начерки історії української літератури» Б. Лепкого, «Нариси з діалектології», «Нариси з історії стародавнього світу» тощо). Серед укр. «нарисовців» — відомі письменники та журналісти-публіцисти: Панас Мирний («Подоріжжя од Полтави до Гадячого», опубл. 1874 в ж. «Правда»), І. Франко («Вугляр», 1876, надрук. 1909 у ж. «Будучність»), І. Нечуй-Левицький («З давніх часів: про гетьмана Богдана Хмельницького», Х., 1902), Леся Українка («Сліпець», 1902, опубл. 1938 у ж. «Життя і знання»), Б. Лепкий («Донька і мати, або Не протився науці!», Л., 1904; «Чекає нас велика річ», Відень, 1916), М. Коцюбинський («Хвала життю!» й «На острові»; обидва — 1912), Степан Тудор та О. Гаврилюк («В очах дитини», 1930), Ю. Липа («Київ, вічне місто», опубл. 1938 у париз. тижневику «Тризуб»), О. Довженко («Не хазяйнувати німцям на Україні», Х., 1943), Р. Задеснянський («Критичні нариси», Мюнхен, 1957), а також М. Хвильовий, В. Минко, Д. Ткач, В. Дрозд, М. Сидоржевський та ін.
Рекомендована література
Завантажити статтю
