Напруженість соціальна

НАПРУ́ЖЕНІСТЬ СОЦІА́ЛЬНА — стан незадоволе­н­ня соціальних субʼєктів рівнем забезпече­н­ня власних потреб та інтересів, що формується у ході соціальної взаємодії шляхом зі­ставле­н­ня очікувань із наявною реальністю та стає під­ґрунтям протестного потенціалу. На від­міну від соц. конфлікту (див. також Соціологічні теорії), Н. с. є закритою формою зі­ткне­н­ня інтересів соц. су­бʼєк­тів. У випадку неможливості реалізувати накопичені протиріч­чя легал. шляхами, соц. субʼєкти вимушено вдаються до протест. поведінки. Детермінацію Н. с. як дисбалансу між структур. елементами соц. системи за­звичай по­вʼязують з ін­ституц. змінами у соц.-екон., політ. і соціокультур. сферах; прихильники функціоналіст. під­ходу роз­глядають її пере­важно як джерело формува­н­ня різних поведінк. феноменів. Так, формува­н­ня індустр. системи спричинило екон. не­стабільність, руйнува­н­ня багатьох типів труд. від­носин, появу нових труд. дисциплін. Це при­звело до подальших змін, зокрема виникне­н­ня груп інтересів та організації проф­спілок, покликаних зменшити інтенсивність напруже­н­ня. Натомість прихильники конфліктол. під­ходу вважають Н. с. природ. явищем змін соціальних і модернізації су­спільства. Всі соц. від­носини в усіх соц. системах продукують нерівність при роз­поділі цін­них ресурсів. Напруженість між тими, хто не має цих ресурсів, і тими, хто зацікавлений у їхньому збережен­ні та забезпечен­ні додатк. ресурсів, пере­ро­стає у конфлікт. Таким чином, від­мін­ність цих під­ходів полягає у тому, що їхні послідовники роз­глядають Н. с. як джерело подальшої стабілізації або конфлікту.

В укр. соціології сформувалися дві традиції концептуалізації феномену Н. с. Одна з них полягає в акцентуван­ні уваги на змісті та детермінантах Н. с. З такої позиції виходили укр. соціологи, які на поч. 1990-х рр. роз­почали ви­вче­н­ня соц.-психол. наслідків транс­формацій. Ця традиція загострювала увагу на стані незадоволеності, що виникав внаслідок протиріч у ході соц. взаємодії соц. субʼєктів. Інша традиція повʼяза­на з соціол. школою Н. Паніної. Її пред­ставники ві­домі своїми метод. напрацюва­н­нями із вимірюва­н­ня Н. с. у су­спільстві, що транс­формується. У цьому руслі роз­роблено методику вимірюва­н­ня рівня Н. с. в укр. су­спільстві, її осн. показник — «Індекс де­стабілізаційності протестного потенціалу». Основою його обчисле­н­ня є результати екс­перт. оцінок щодо різних форм соц. протесту з огляду на міру їхньої де­стабілізаційності. У під­сумку екс­пертні оцінки ступ. за­грози певних акцій протесту для соц. порядку і стабільності ви­значено за 11-бальною шкалою, пере­лік акцій соц. протесту — за мірою де­стабілізаційності. Під час приклад. дослідж. Н. с. вироблено метод. напрацюва­н­ня щодо вимірюва­н­ня різних рівнів цього феномену. Започатковує формува­н­ня Н. с. від­чу­т­тя не­вдоволеності та знедоленості. Йдеться про тривале, багатораз. недосягне­н­ня потріб. результату, коли індивід пере­конується у високій ймовірності та навіть гарантованості незадоволе­н­ня своїх потреб. Соц. аспект такої не­вдоволеності полягає у тому, що домага­н­ня індивіда стосовно певних потреб від­ображає сукупність закріплених норматив. і сусп. приписами соц. благ (регулюють діяльність людей у певному су­спільстві). Ознаки саме Н. с. зʼявляються тоді, коли від­чу­т­тя індивід. знедоленості (де­привація) набуває соц. рис, а індивід. сприйня­т­тя жит­тєвої (політ.) ситуації накладається на від­повід­не сприйня­т­тя ін. індивідів. Під час соц. взаємодії подібні ситуації го­строї не­справедливості та знедоленості знаходять своє під­твердже­н­ня серед решти оточуючих, накопиче­н­ня цих під­тверджень призводить до від­чу­т­тя «систем.» не­справедливості, люди починають очікувано «обʼєктиву­вати» цю не­справедливість з певними соц. ін­ститутами чи персоналіями. Ця напруженість може бути нівельована за рахунок електорал. інструментів виріше­н­ня про­блем, коли політики «вловлюють» сигнали власного електорату і дають обіцянки вирішити нагальну про­блему. У пере­хід. су­спільствах такий шлях зня­т­тя Н. с. є про­блематичним у силу традиц. непідзвітності обраних політиків. Оскільки у таких су­спільствах слабко роз­винуті горизонт. соц. звʼязки, а подола­н­ня про­блем за рахунок громадянського су­спільства часто наштовхується на від­сутність сут­тєвих результатів, перцептив. рівень Н. с. спрямов. на від­чу­т­тя того, що скоро можуть роз­початися протестні дії з боку навколиш. соціуму. Власне сутність цього рівня полягає у тому, що сприйня­т­тя не­справедливості набуває соц. забарвле­н­ня, однак ще не перед­бачає власної залученості в силу різних причин (пасивності, заклопотаності, лінощів, від­сутності лідерів, без­пер­спективності, страху санкцій з боку влади тощо). Особиста готовність взяти участь у ймовір. протест. ви­ступах не означає, що цей намір обовʼязково втілиться у реальну поведінку, однак, на від­міну від перцептив. рівня, інтенціон. рівень Н. с. не лише засвідчує від­чу­т­тя соц. неспокою, але й демонструє особистісне обуре­н­ня та невід­стороненість від складної соц. ситуації. Намір долучитися до протестів роз­криває нереалізованість легітим. шляхів донести власні про­блеми до обʼєктів незадоволеності. Таким чином, інтенціонал. рівень Н. с. є крайньою межею накопиче­н­ня соц. знедоленості. За нею, за­звичай, виникає протестна поведінка. Оскільки соц. субʼєкти мають різні потреби та інтереси, зумовленість Н. с. від­різняється за своїми чин­никами та механізмами. Важливі чин­ники підживле­н­ня Н. с. — обʼєктивні та субʼєктивні ресурси, що спонукають індивідів прагнути та домагатися виріше­н­ня певної про­блеми. За­гроза масових протестів виникає тоді, коли усві­домле­н­ня індиві­дом своїх інтересів призводить до соц. поляризації: від­бувається ідентифікація з референт. групою («ми») та ви­окремле­н­ня антагоністів («вони»), які можуть пред­ставляти іншу соц. групу. Критич. рівень протест. потенціалу — рівень солідарності — виникає у випадку психол. готовності до спіл. дій заради групових інте­ресів. Перманент. кризовий стан загострює до­ступ різних груп до соц. ресурсів і спричинює різного роду «роз­межува­н­ня», «роз­коли», «поділи» та «від­мін­ності» великих соц. груп. Коли незадоволеність ситуацією в країні підживлюють шляхом актуалізації певних роз­межувань, виникне­н­ня масових протестів стає пита­н­ням часу.

Завантажити статтю