Напої

НАПО́Ї — рідини, при­значені для пиття людиною; складова харчува­н­ня (див. Їжа). Потреба в Н., особливо у воді, є фізіологічною. Добовою нормою спожива­н­ня води для до­рослої людини науковці вва­жають бл. 40 г на 1 кг маси тіла, що в се­ред­ньому від­повід­ає 2,5–3 л. Якщо людину по­збавити води, вона помре швидше, ніж при голодуван­ні. Від­давна вода й молоко були для людей осн. Н. З роз­витком цивілізацій, зокрема пошире­н­ня кулінарії, зʼявлялися ін. Н. Кожен народ має власні традиції приготува­н­ня й спожива­н­ня Н., формуючи культуру пиття, важливою скла­довою якої є посуд, при­знач. для Н. Окремий її напрям повʼя­заний із обрядово-ритул. Н.; їх вжи­ва­ють із нагоди побут. (напр., день народже­н­ня) чи реліг. свят.

Окрім домаш. приготува­н­ня Н., ни­ні існує їх пром. виробництво. Н. по­діляють на без­алкогольні та алкогольні (див. Без­алкогольних напоїв промисловість, Лікеро-горілчана промисловість), вони можуть бути газовані й негазовані, із вмістом алкоголю — міцно- (абсент, бренді, віскі, горілка, джин, лікер, ром, текіла тощо), середньо- (вино, на­ливка, бальзам) і слабоалкоголь­ні (пиво, сидр та ін.). Н. диференціюють на гарячі (чай, кава, какао, капучино тощо), десертні (компот, узвар, сік), пʼянкі, або хмільні (всі алкогол. Н.), холодні, або прохолоджуючі (квас, ситро, лимонад), тонізуючі, або енергетичні (на основі біо­логічно актив. речовин — кофеїну, гуарани тощо), ізотоніч­ні та ін. функціональні для спортс­менів Н. (на основі високої концентрації орган. і неорган. пожив. речовин). Окремо виділяють кисломолочні Н., що бу­вають без­алкогольні (айран, кефір, молочні коктейлі, ряжанка) та ал­когольні (білк, кумис, шубат). За різними рейтингами серед найпопулярніших у світі Н. — «Кока-кола» та кава.

На укр. землях найдавнішим традиц. Н. був хліб. квас. Окрім нього, в Карпатах та Лісо­степу готували фрукт. квас (з яблук або груш), на Поліс­сі — ягід. квас (із калини, брусниці, журавлини). Давньою тради­цією є збира­н­ня березового соку (рідше — кленового) та приготува­н­ня на його основі квасу. Здавна добре ві­домий українцям уз­вар — Н. із сушених (взимку й навесні) та компот — із свіжих (влітку й восени) фруктів і ягід. Раніше узвар традиційно вживали на хрестинах, родинах та ін. урочис­тостях. У багатьох регіонах країни, подібно до киселю, його подають під час пригоща­н­ня остан. стравою. Поширений Н. із заварених гілочок вишні, смородини, малини, ягід шипши­ни, цвіту липи, чебрецю, мʼяти, звіробою та багатьох ін. трав (від­вар). Сита — ще один традиц. Н. українців, що готують роз­чине­н­ням меду у воді. Такий Н. або узвар є складовою куті, яку готують на Різдво чи Водохреща. Традиційні для українців алкогол. Н. — горілка, варенуха, пиво. Вино до цього пере­ліку не належить, хоч саме його вважають найдавнішим у світі серед алкогол. Н. (свідче­н­ня про виробництво вина, що зна­йдені на тер. Грузії, сягають 6 тис. до н. е.). Давню історію виробництва й спожива­н­ня має пиво (перші ві­домості про нього датовані 5 тис. до н. е. й повʼязані із Н. шумерів). У писем. джерелах Київ. Русі є згадки про укр. варенуху — перчений узвар із медом та фруктами (збитень — у білорусів і росіян), що мав гострий та водночас солодкий смак (вживали гарячим); варенуху часто згадують у творах укр. літ-ри 19 ст., вона (із вмістом алкоголю) була популярна серед козаків (її готували варі­н­ням горілки, меду, прянощів і сушених фруктів). Пиво, як і мед, у часи Київ. Русі варили в спец. чанах — пере­варах. Зварене з хмелем сусло проціджували й роз­ливали в деревʼяні діжки, куди додавали суміш із борошна та дріжджів. Сусло, що пере­бродило з хмелем, й було власне пивом. Проміж. про­дукт, тобто неварене пиво (зброджене сусло) називали брагою. Окремі традиц. Н., як без­алкоголь­ні, зокрема від­вар із різних лікар. трав, так і алкогольні, перед­усім горілка, широко вживали в медицині народній.

Н. та їжу українців як явище нац. культури системно аналізують від 19 ст. Одним із перших, хто здійснив спробу схарактеризувати укр. Н., був М. Маркевич («Обы­чаи, поверья, кухня и напитки ма­лорос­сиян», К., 1860). Згодом ва­гомий внесок у ви­вче­н­ня харчува­н­ня українців зробили етно­графи Ф. Вовк, В. Гнатюк, А. Димінський, В. Милорадович, С. Ніс, П. Чубинський, М. Шевченко. Окре­мий напрям дослідж. Н. — лінгвістичний, повʼязаний із їхніми на­звами. Серед дослідників цієї лек­сики — Л. Борис, Е. Гоца, Н. Загнітко, Д. Ігнатенко, Т. Тищенко, Є. Турчин, Н. Хобзей, С. Яценко.

Завантажити статтю