Накладне шитво

Т. В. Куцир

Накладне шитво

НАКЛАДНЕ́ ШИТВО́ — спосіб оздоблення інтерʼєрних, обрядових та одягових тканин поєднанням вишивальних швів із різноманітними накладками (нитками, шнурами, стрічками, сукном, шкірою тощо). До Н. ш. зараховують «золоте», зокрема й «церк. шитво» (див. Гаптування), виконане «у прикріп» із застосуванням метал. золотих чи сріб. ниток, вишивку «по карті», «по мотузці», шитво коштов. камінням, перлами. На території України Н. ш. поширилося в добу Київ. Русі, було тісно повʼязане з князів. родинами та християн. обрядами. Від 14 ст. на теренах Зх. України зафіксовано існування гаптар. цехів. Вироби церк. ужитку оздоблювали переважно в жін. монастирях. Власні гаптар. майстерні були при маєтках панів і козац. старшини. Н. ш. «у прикріп», «по карті» прикрашали шовк. гладкі чи ворсові тканини із застосуванням крученого або некрученого шовку, сріб., золотих прядених, волочених чи сканних ниток. Оскільки метал. нитки нееластичні, їх накладали поверх тканини-основи відповідно до малюнка чи візерунка, закріплювали шовк. ниткою в певній послідовності («у прикріп»). Для підкреслення рельєфності візерунка у гаптуванні використовували вишивку «по карті», «по мотузці». У таких випадках золоту чи срібну нитки закріплювали по контуру накладок («карти» або мотузка). В оздобленні народного вбрання українського набули поширення такі види Н. ш., як аплікація пром. тканинами, кольор. сукном, шкірою, хутром тощо; шнуркування (оздоблення за допомогою плетених чи кручених пром. або самороб. кольор. шнурів). Використання аплікації шкірою й метал. нашивками в декорі одягу зафіксовано ще в скіф.-сармат. добу. У 19 — на поч. 20 ст. такий спосіб оздоблення компонентів вбрання застосовували практично в усіх істор.-етногр. р-нах України. Різноманіт. нашитий декор прикрашав горловину й росток, передні поли, поділок, лінію відрізу по талії, кишені безрукавок, нижню частину рукавів верх. полотняного, сукняного й хутряного одягу. Аплікацію та шнуркування у вбранні рідко застосовували самостійно. Так, аплікативні орнам. мотиви з кольор. тканини, шкіри чи сукна обшивали шнурками, доповнювали вишивкою гладдю, «ретязем», стебл., петел. швами, швом «уперед голка», машин. швом, метал. елементами, кутасиками, ґудзиками тощо. Декор. шнури часто нашивали на деталі одягу, виконані із контрастного до осн. сукна, урізноманітнювали вишивкою, виділяли кутасиками, ґудзиками. Знач. варіативністю відзначався наклад. декор гуцул., покут., буковин. безрукавок (кептарів) та сердаків, керсеток Серед. Подніпровʼя, свит (сіраків і опанч) Зх. Поділля, Опілля, Підгірʼя, Бойківщини, святк. кожухів усіх істор.-етногр. р-нів України. Нар. традиції оздоблення верх. одягу наклад. декором у 20 ст. продовжила та розвинула С. Кульчицька, наприкінці 20 — на поч. 21 ст. — Г. Вінтоняк, О. Теліженко, Р. Богуцька та ін. дизайнери сучас. одягу.

Літ.: Матейко К. Український народний одяг. К., 1977; Стефанія Кульчицька: Альбом. К., 1986; Захарчук-Чугай Р. Українська народна вишивка: західні області УРСР. К., 1988; Кара-Васильєва Т. Шедеври церковного шитва України (ХІІ–ХХ століття). К., 2000; Сусак К., Стефʼюк Н. Українське народне вишивання: техніки, методологія, методика. К., 2006; Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки. К., 2008; Гуцульська вишивка в колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. К., 2010; Ганна Вінтоняк: Альбом. Л., 2011; Горинь Г. Народні шкіряні вироби українців. Витоки, становлення і розвиток традицій. Л., 2016.

Т. В. Куцир