Кічура Мелетій Омелянович

Визначення і загальна характеристика

КІЧУ́РА Мелетій Омелянович (псевд. і крипт.: Гринько Грудка, Віллі Шворка, Зеновій, К. М. О., М. К.; 21. 01. 1881, с. Носів Бережан. пов., нині Під­гаєц. р-ну Терноп. обл. — 03. 03. 1938) — поет, пере­кладач. Член літ.-громад. організації «Західня Україна» (1925). Навч. на юрид. ф-тах Віден. (від 1899; отримав диплом 1910) і Львів. (1905–06) університетів. 1908 — довірена особа В. Стефаника, агітував за обра­н­ня його до австр. парламенту. Від 1910 працював адвокатом у м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). Учасник 1-ї світової війни. У серпні 1914 мобілізов. до австр. армії. У грудні того ж року в Карпатах потрапив у рос. полон; утримувався у містах Канськ, Омськ і Семипалатинськ (нині Казах­стан), де написав вірш «Упали кай­дани» (1917). Утік із полону. У лютому 1918 прибув до Києва, де працював у редакціях, очолював канцелярію і викладав іноз. мову в Укр. АМ. Ред. альманаху «Руку братам» (К., 1928). Як поет дебютував 1900 у львів. ж. «Молода Україна». Перша зб. «Без керми: Строфи» (Краків, 1910) ви­йшла за сприя­н­ня Б. Лепкого і мала широкий резонанс серед укр. критиків. Ця й на­ступна зб. «Tempi passati» («Минулі часи», 1908; опубл. — Коломия, 1913) по­значені песимізмом, декадент. на­строями. У зб. «На старті: Поезії» (К., 1928), «Від­блиски криці» (Х.; К., 1930), «Остан­ні могікани: Політична сатира», «Пере­додні: Поезії» (обидві — Харків, 1930) зобразив діяльний характер нового героя. Пере­клав українською мовою окремі твори Ш. Бодлера, Ю. Словацького, Ф. Шіл­лера, нім. — деякі поезії Лесі Українки, Т. Шевченка. Вірші К. «Шумить без­листий бір», «Зрубали гай», «Остан­ній промінь згас» композитор П. Сениця поклав на музику. 26 лютого 1933 заарешт., за сфабриков. звинуваче­н­ням у приналежності до УВО засудж. до 10-ти р. концтаборів, 1938 — до роз­стрілу. Реабіліт. 1989. Іменем К. на­звано одну з вулиць у Коломиї. Я. Струхманчук 1918 написав його порт­рет. Вірші К. вміщено в антології «Молода муза» (К., 1989).

Літ.: Мороз-Стрілець Т. Недалеко від річки Прут // ЛУ. 1971, 22 січ.; Дубина М. Мелетій Кічура: Шляхами письмен­ницької долі // Там само. 1992, 3 груд.; Мельничук Б., Уніят Б. «Адресат вибув…» // Свобода. 2005, 5 берез.

П. І. Арсенич

Завантажити статтю