Навігація

Визначення і загальна характеристика

НАВІГА́ЦІЯ (лат. navigatio — мореплавання, від navigare — пливти на кораблі, navis — корабель). Термін «Н.» має кілька значень: встановлення міс­ця розташування, швидкості й орієнтації рухомих об’єктів; мореплавання, судноплавство; період часу в році, коли за місц. клімат. умовами можливе судноплавство; осн. розділ судноводіння, в якому викладено теор. засади та практ. прийоми водіння суден. У 20 ст., з розвитком науки й техніки, появою повітр. суден, косміч. кораблів — нових об’єктів Н., з’явилися нові смисл. значення цього терміна (див. Аеронавігація). Серед завдань Н. — вибір безпеч. й оптимально вигід. шляху судна; прямування обраним шляхом на підставі показань приладів з урахуванням необхід. поправок до напрямку руху судна та пройденої ним відстані; контрол. визначення місця судна (обсервація) за допомогою візуал. і радіолокац. спостережень берег. об’єктів, різних видів радіонавігац. систем, що дозволяють встановлювати місцезнаходження судна з нерухомих (берег. системи) або рухомих (супутники) випромінювачів електромагніт. хвиль; аналіз можливих похибок і помилок у зчисленні шляху і при позиціонуванні місця судна для забезпечення безпеч. плавання в будь-яких умовах і р-нах. Н. охоплює цикл судноводій. дисциплін, об’єднаних одним завданням безпеч. мореплавання (див. Мореплавання безпека): лоцію, що вивчає навігац. посібники та засоби навігац. обладнання р-ну плавання; морехідну астрономію, що дозволяє здійснювати орієнтування і визначення місця розташування судна за небес. світилами; технічні засоби судноводіння, що забезпечують зчислення шляху та конт­роль місця судна. Н. тісно пов’я­зана з питаннями упр. суднами під час маневрування в малопридат. та небезпеч. місцях, портах, плавання в льодах, у шторм. умовах та під час розходження з ін. суднами. Для вирішення навігац. завдань використовують знання суміж. наук: геодезії, картографії, океанографії та метеорології. Поява мор. Н. сягає глибокої давнини. Найпростіші прийоми водіння суден були відомі не лише прадав. єгиптянам і фінікійцям, а й багатьом ін. народам. Початок сучас. Н. пов’язують із застосуванням магніт. стрілки для визначення курсу судна (11 ст.), складанням карт у прямій рівнокут. циліндрич. проекції (Ґ. Меркатор, 1569), винаходом у 19 ст. мех. лага. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. успіхи в розвитку фізики сприяли створенню електронавігац. приладів і радіотех. засобів судноводіння. Один із перших навч. посібників з Н. створ. 1703 Л. Магницьким — викладач Школи матем. і навігац. наук, засн. 1701 Петром I у Москві. Знач. внесок у розроблення питань Н. зробили мореплавці й учені Л. Ейлер, М. Ломоносов, С. Мордвінов та ін. Навколосвітні плавання й наук. експедиції сприяли подальшому розвитку науки судноводіння, було створ. підручники, в яких опис методів Н. мало чим відрізняється від сучасного, зокрема у кн. П. Гамалії «Теорія и практика кораблевожденія» (С.-Пе­тербургъ, 1806), що витримала кілька вид. і була у 1-й пол. 19 ст. осн. навч. посібником з Н. Новий етап розвитку Н. і штурман. справи по­в’я­заний із винаходом радіо О. Поповим. Значна заслуга в створенні й розвитку профес. школи вивчення та отримання практ. навичок із Н. належить рад. вченим. Теор. основи Н. і практ. рекомендації судноводіям викладено в працях укр. вчених В. Алексишина, Л. Вагущенка, П. Демиденка, В. Данцевича, В. Кошевого, А. Маль­цева. Навігатор збирає інформацію з усіх доступ. джерел, оцінює її, визначає місцерозташування судна й порівнює його із заздалегідь відомою позицією зчислення. Навігатор постійно оцінює стан судна, наперед прораховує небезпечні ситуації і передбачає майбут. його маневр. Сучас. навігатор повинен також розуміти осн. принципи устрою і використання різних навігац. систем, встановлених на судні, оцінювати точність виміряних навігац. параметрів та приймати кращі з можливих навігац. рішення. Методи і способи Н. розрізняють залежно від типу судна, умов і досвіду навігатора. Напр., упр. прогулянк. судном відрізняється від упр. контейнеровозом або військ. кораблем. Існує поняття мистецтва Н., воно досягається внаслідок багаторіч. досвіду. Загальновизнаними типами Н. є: зчислення — визначення місця судна шляхом поперед. встановлення його позиції за відомими курсами і відстанями (позицію, визнач. таким чином, називають зчислимим місцем), корекція зчислимого місця з урахуванням впливу дрейфу, знесення і похибок рульового упр. дозволяє отримувати уточнене місце судна; лоцманська проводка — плавання в обмежених водах із частим визначенням місця розташування щодо геогр. і гідрограф. особливостей; астрономічна Н. — виконання й застосування небес. вимірювань для розрахунку ліній розташування з використанням таблиць, сферич. тригонометрії та альманахів, а також комплекс методів визначення навігац. параметрів об’єкта, засн. на використанні електромагніт. випромінювання астроном. об’єктів; радіонавігація використовує радіохвилі для визначення місця розташування за допомогою систем радіопеленгації або гіперболіч. систем; радіолокаційна Н. застосовує радіолокатор для визначення відстані або пеленга об’єктів, цей процес відокремлений від використання радара як системи запобігання зіткнень; супутникова Н. використовує штучні супутники Землі для визначення місця розташування (GPS, ГЛОНАСС, Gali­leo). В Україні встановлені й активно експлуатують коригувал. станції системи GPS. Кожен метод має свої переваги і недоліки. Навігатор повинен вміти вибирати методи, що відповідають кожній конкрет. ситуації. Розвиток техніки судноводіння дозволяє автоматизувати отримання й оброблення навігац. інформації та видавати дані безпосередньо на систему упр. для вирішення завдання стабілізації судна на заданій траєкторії. Перспектив. напрямом є розвиток і застосування на транспорт. суднах автоном. систем інерціал. Н. Сучасні концепції електрон. інтегров. систем ходового містка керують плануванням і моніторингом руху судна, приймаючи вхідні сигнали від різних датчиків. Вони відображають позицію в електрон. вигляді й забезпечують вироблення і видачу сигналів упр., необхідних для підтримки судна на заданому курсі. Навігатор став систем. менеджером, що вибирає системи упр., інтерпретує вихідні дані і контро­лює реакцію судна. Впровадження автоматизов. обсервац. зчислення й електрон. карт зробило сучасну Н. практично повністю електрон. процесом. Однак електронні навігац. системи схильні до збоїв, тому профес. судноводій ніколи не повинен забувати, що безпека його судна й екіпажу залежить від навичок, які мало відрізняються від тих, що практикувалися кілька поколінь тому. Важливе значення, як і раніше, має теор. підготовка та практ. майстерність навігац. пілотування в будь-яких умовах плавання. Історія підготовки фахівців для торг. флоту сягає 1834, коли було засн. Херсон. училище торг. мореплавання. 1898 в Одесі відкрито класи торг. мореплавання при Одес. комерц. училищі (нині Морехідне училище ім. О. Маринеска Нац. університету «Одес. мор. академія»). Підготовку висококлас. фахівців у галузі Н. в Україні здійснюють Нац. університет «Одес. мор. академія» (входить у систему міжнар. вузів. підготовки фахівців галузі), Херсон. мор. академія, Київ. інститут водного транспорту. Вітчизн. система підготовки кадрів у галузі судноводіння неодноразово підтверджувала свою профес. компетентність на рівнях Європ. агентства (EMSA) і Міжнар. мор. організації (IMO).

Завантажити статтю