Навігація

Визначення і загальна характеристика

НАВІГА́ЦІЯ (лат. navigatio — мореплава­н­ня, від navigare — пливти на кораблі, navis — корабель). Термін «Н.» має кілька значень: встановле­н­ня міс­ця роз­ташува­н­ня, швидкості й орієнтації рухомих обʼєктів; мореплава­н­ня, судноплавство; період часу в році, коли за місц. клімат. умовами можливе судноплавство; осн. роз­діл судноводі­н­ня, в якому викладено теор. засади та практ. при­йоми воді­н­ня суден. У 20 ст., з роз­витком науки й техніки, появою повітр. суден, косміч. кораблів — нових обʼєктів Н., зʼявилися нові смисл. значе­н­ня цього терміна (див. Аеронавігація). Серед зав­дань Н. — вибір без­печ. й оптимально вигід. шляху судна; прямува­н­ня обраним шляхом на під­ставі показань приладів з урахува­н­ням необхід. поправок до напрямку руху судна та пройденої ним від­стані; контрол. ви­значе­н­ня місця судна (обсервація) за допомогою візуал. і радіолокац. спо­стережень берег. обʼєктів, різних видів радіонавігац. систем, що до­зволяють встановлювати місце­знаходже­н­ня судна з нерухомих (берег. системи) або рухомих (супутники) ви­промінювачів електромагніт. хвиль; аналіз можливих похибок і помилок у зчислен­ні шляху і при позиціонуван­ні місця судна для забезпече­н­ня без­печ. плава­н­ня в будь-яких умовах і р-нах. Н. охоплює цикл судноводій. дисциплін, обʼ­єд­наних одним зав­да­н­ням без­печ. мореплава­н­ня (див. Мореплава­н­ня без­пека): лоцію, що ви­вчає навігац. посібники та засоби навігац. обладна­н­ня р-ну плава­н­ня; морехідну астрономію, що до­зволяє здійснювати орієнтува­н­ня і ви­значе­н­ня місця роз­ташува­н­ня судна за небес. світилами; технічні засоби судноводі­н­ня, що забезпечують зчисле­н­ня шляху та конт­роль місця судна. Н. тісно повʼя­зана з пита­н­нями упр. суднами під час маневрува­н­ня в мало­придат. та небезпеч. місцях, портах, плава­н­ня в льодах, у шторм. умовах та під час роз­ходже­н­ня з ін. суднами. Для виріше­н­ня навігац. зав­дань використовують зна­н­ня суміж. наук: геодезії, карто­графії, океано­графії та метеорології. Поява мор. Н. сягає глибокої давнини. Най­простіші при­йоми воді­н­ня суден були ві­домі не лише прадав. єгиптянам і фінікійцям, а й багатьом ін. народам. Початок сучас. Н. повʼязують із за­стосува­н­ням магніт. стрілки для ви­значе­н­ня курсу судна (11 ст.), скла­да­н­ням карт у прямій рівнокут. циліндрич. проекції (Ґ. Меркатор, 1569), винаходом у 19 ст. мех. лага. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. успіхи в роз­витку фізики сприяли створен­ню електронавігац. приладів і радіотех. засобів судноводі­н­ня. Один із перших навч. посібників з Н. створ. 1703 Л. Магницьким — викладач Школи матем. і навігац. наук, засн. 1701 Петром I у Москві. Знач. внесок у роз­робле­н­ня питань Н. зробили мореплавці й учені Л. Ейлер, М. Ломоносов, С. Мордвінов та ін. Навколосвітні плава­н­ня й наук. екс­педиції сприяли подальшому роз­витку науки судноводі­н­ня, було створ. під­ручники, в яких опис методів Н. мало чим від­різняється від сучасного, зокрема у кн. П. Гамалії «Теорія и практика кораблевожденія» (С.-Пе­тербургъ, 1806), що витримала кілька вид. і була у 1-й пол. 19 ст. осн. навч. посібником з Н. Новий етап роз­витку Н. і штурман. справи по­вʼя­заний із винаходом радіо О. Поповим. Значна заслуга в створен­ні й роз­витку профес. школи ви­вче­н­ня та отрима­н­ня практ. навичок із Н. належить рад. вченим. Теор. основи Н. і практ. рекомендації судноводіям викладено в працях укр. вчених В. Алексишина, Л. Вагущенка, П. Демиденка, В. Данцевича, В. Кошевого, А. Маль­цева. Навігатор збирає інформацію з усіх до­ступ. джерел, оцінює її, ви­значає місцерозташува­н­ня судна й порівнює його із заздалегідь ві­домою позицією зчисле­н­ня. Навігатор по­стійно оцінює стан судна, наперед прораховує небезпечні ситуації і перед­бачає майбут. його маневр. Сучас. навігатор повинен також ро­зуміти осн. принципи устрою і викори­ста­н­ня різних навігац. систем, встановлених на судні, оцінювати точність виміряних навігац. параметрів та при­ймати кращі з можливих навігац. ріше­н­ня. Методи і способи Н. роз­різняють залежно від типу судна, умов і досвіду навігатора. Напр., упр. прогулянк. судном від­різняється від упр. контейнеровозом або військ. кораблем. Існує поня­т­тя мистецтва Н., воно досягається внаслідок багаторіч. досвіду. Загальнови­знаними типами Н. є: зчисле­н­ня — ви­значе­н­ня місця судна шляхом поперед. встановле­н­ня його позиції за ві­домими курсами і від­станями (позицію, ви­знач. таким чином, називають зчислимим місцем), корекція зчислимого місця з урахува­н­ням впливу дрейфу, знесе­н­ня і похибок рульового упр. до­зволяє отримувати уточнене місце судна; лоцманська проводка — плава­н­ня в обмежених водах із частим ви­значе­н­ням місця роз­ташува­н­ня щодо геогр. і гідро­граф. особливостей; астрономічна Н. — викона­н­ня й за­стосува­н­ня небес. вимірювань для роз­рахунку ліній роз­ташува­н­ня з викори­ста­н­ням таблиць, сферич. тригонометрії та альманахів, а також комплекс методів ви­значе­н­ня навігац. параметрів обʼєкта, засн. на викори­стан­ні електромагніт. ви­промінюва­н­ня астроном. обʼєктів; радіонавігація використовує радіохвилі для ви­значе­н­ня місця роз­ташува­н­ня за допомогою систем радіопеленгації або гіперболіч. систем; радіолокаційна Н. за­стосовує радіолокатор для ви­значе­н­ня від­стані або пеленга обʼєктів, цей процес від­окремлений від викори­ста­н­ня радара як системи запобіга­н­ня зі­ткнень; супутникова Н. використовує штучні супутники Землі для ви­значе­н­ня місця роз­ташува­н­ня (GPS, ГЛОНАСС, Gali­leo). В Україні встановлені й активно екс­плуатують коригувал. станції системи GPS. Кожен метод має свої пере­ваги і недоліки. Навігатор повинен вміти вибирати методи, що від­повід­ають кожній конкрет. ситуації. Роз­виток техніки судноводі­н­ня до­зволяє автоматизувати отрима­н­ня й обробле­н­ня навігац. інформації та видавати дані без­посередньо на систему упр. для виріше­н­ня зав­да­н­ня стабілізації судна на за­даній траєкторії. Пер­спектив. напрямом є роз­виток і за­стосува­н­ня на транс­порт. суднах автоном. систем інерціал. Н. Сучасні концепції електрон. інтегров. систем ходового містка керують планува­н­ням і моніторингом руху судна, при­ймаючи вхідні сигнали від різних датчиків. Вони від­ображають позицію в електрон. ви­гляді й забезпечують виробле­н­ня і видачу сигналів упр., необхідних для під­тримки судна на за­даному курсі. Навігатор став систем. менеджером, що вибирає системи упр., інтер­претує вихідні дані і контро­лює реакцію судна. Впровадже­н­ня автоматизов. обсервац. зчисле­н­ня й електрон. карт зробило сучасну Н. практично повністю електрон. процесом. Однак електрон­ні навігац. системи схильні до збоїв, тому профес. судноводій ніколи не повинен забувати, що без­пека його судна й екіпажу залежить від навичок, які мало від­різняються від тих, що практикувалися кілька поколінь тому. Важливе значе­н­ня, як і раніше, має теор. під­готовка та практ. майстерність навігац. пілотува­н­ня в будь-яких умовах плава­н­ня. Історія під­готовки фахівців для торг. флоту сягає 1834, коли було засн. Херсон. училище торг. мореплава­н­ня. 1898 в Одесі від­крито класи торг. мореплава­н­ня при Одес. комерц. училищі (нині Морехідне училище ім. О. Маринеска Нац. університету «Одес. мор. академія»). Під­готовку висококлас. фахівців у галузі Н. в Україні здійснюють Нац. університет «Одес. мор. академія» (входить у систему між­нар. вузів. під­готовки фахівців галузі), Херсон. мор. академія, Київ. ін­ститут водного транс­порту. Вітчизн. система під­готовки кадрів у галузі судноводі­н­ня неодноразово під­тверджувала свою профес. компетентність на рівнях Європ. агентства (EMSA) і Між­нар. мор. організації (IMO).

Літ.: N. Bowditch. The American Prac­tical Navigator. Pub. 9. Blue Lake, 2002; Вагущенко Л. Л. Судовые навигацион­но-информацион­ные системы. О., 2004; Михайлов В. С., Кудрявцев В. Г. Навигация и лоция: Учеб. пособ. К., 2006; Данцевич В. А. Навигация: Учеб. пособ. О., 2009; Демиденко П. П. Судовые ра­диолокацион­ные и радионавига­цион­ные системы. О., 2009; Алексишин В. Г., Долгочуб В. Т. Практическое судовождение: Учеб. пособ. О., 2011; Данцевич В. А., Алексишин В. Г., Климов В. А. Морская лоция: Учеб. пособ. Москва, 2013; Без­луцька О. П., Добровольська В. А. Історія мореплавства: Навч. посіб. Хн., 2017.

В. О. Дворецький

Завантажити статтю