НАВРО́ЦЬКИЙ Осип Іванович (24. 03. 1890, с. Голгоча, нині Під­гаєцького р-ну Терноп. обл. — 06. 08. 1972, м. Він­ніпеґ, провінція Манітоба, Канада) — право­знавець, військовик, громадсько-політичний діяч. 1908 закінчив гімназію в м. Бережани (нині Терноп. обл.), від 1909 на­вчався на правничому факультеті Львівського університету. За участь у студентському ви­ступі 1910 заарештований ав­стрійською жандармерією і від­даний під суд, у на­ступному році продовжив на­вча­н­ня у Яґел­лонському університеті в Кракові (Польща). Спів­засновник і 1-й голова Українського студентського союзу (1912–13), член його виділу (1913–14); член головної управи Української радикальної партії (УРП). На початку 1-ї світової війни вступив до Легіону УСС. У вересні 1916 потрапив у російський полон, з якого повернувся на початку 1918 (прибув у Галичину через Норвегію та Німеч­чину). Від листопада 1918 — в УГА: інтен­дант 2-ї (Коломийської) бригади, від січня 1920 — за­ступник інтен­данта 3-го корпусу УГА, влітку того ж року — інтен­дант 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. Спів­засновник і перший голова начальної колегії УВО (1920–21). У вересні 1921 заарештований польською поліцією у звʼязку із замахом на Ю. Пілсудського, вдруге за­арештований у жовтні 1922 у звʼязку з вбивством С. Твердохліба, у травні 1923 звільнений. Був генеральним секретарем (від 1920), за­ступником генерального секретаря (від 1927) УРП (від 1926 — Українська соціалістично-радикальна партія), з якої ви­йшов 1934 через ідейні та організаційні роз­біжності. Спів­засновник і 1-й голова Українського спортового союзу в Галичині (1926). Працював помічником адвоката у Львові, згодом — редактором в управі видавництва «Червона калина» (його член-засновник 1920). Видавав і редагував журнал «Каменярі» (від 1932), входив до головних виділів товариств «Просвіта» і «Рідна школа». Від кінця 1939 — в окупованій німецькими військами Польщі. 1940–42 — голова філії Українського центрального комітету в м. Кри­ниця-Здруй. У травні 1943 став начальником канцелярії Військової управи, що за­ймалася набором у дивізію «Галичина», від осені 1944 очолював станицю цієї управи в Берліні. 1948 ви­їхав до Канади. Деякий час працював на виробництві, брав участь у роботі українських товариств, зокрема до 1964 очолював канцелярію КУКу, входив до управ Братства УСС і Обʼ­єд­на­н­ня бувших вояків українців Америки. 1970 обра­ний головою Музейної комісії УВАН, що за­ймалася облаштува­н­ням Військово-історичного музею. Автор низки спогадів про свою участь у національно-визвольній боротьбі, зокрема «Українська Військова Організація. Організаційні початки і створе­н­ня Начальної Колеґії УВО» // «Голос комбатанта», 1961, ч. 9; «Полковник Євген Коновалець (Формува­н­ня його індивідуальности в пере­д­історії і в початках Української Військової Організації)» // «Срібна сурма: Стат­ті й матеріяли до дія­н­ня УВО» (збірник 2, Торонто, 1964); «З Андрієм Мельником у стрілецьких окопах» // «Новий шлях», 1964, ч. 50; «Українське село і Українські Січові Стрільці» // «За волю Украї­ни: Історичний збірник УСС» (Нью-Йорк, 1967); «УВО, політичні партії і диктатура ЗОУНР та уряд УНР» // «Євген Коновалець та його доба» (Мюнхен, 1974).