Нагнибіда Микола Львович

НАГНИ́БІДА Микола Львович (07(20). 09. 1911, с. Попівка, нині Смирнове Більмац. р-ну Запоріз. обл. — 16. 09. 1985, Київ) — поет. Член СПУ (1955). Сталінcька премія (1952), Державна премія України імені Тараса Шевченка (1970; за цикл віршів на ленін. тему «Риси рідного облич­чя» у зб. поезій «На полі битви», 1969). Навч. у Комуніст. ін­ституті журналістики (Харків, до 1941), закін. Київ. пед. ін­ститут (1946). Працював на харків. заводах, новобудовах, у редакціях респ. і фронт. газет, зокрема від 1944 — у г. «Молодь України», згодом — у ж. «Дні­про». Від 1949 — на творчій роботі. Дебютував зб. «Дні­провська весна» (1932) — про будівельників Дні­прогесу. Автор зб. віршів, балад, поем «Зерна» (1933), «Дні­про­град» (1937), «Дорога на пів­день» (1940), «Здрастуй, Харків!» (1943), «Незабутнє» (1946), «Морські балади» (1947), «Правий берег» (1948), «Пісня походів» (1949), «Вічно цвіти, Батьківщино!» (1951), «Оживуть степи» (1952), «Степ і море» (1958), «Гірські вершини» (1960), «Зерна граніту» (1963), «Вечірні бага­т­тя» (1965), «Крила» (1966), «Пригорщ землі» (1970), «Моє серце в степах» (1973), «Вам присвячую» (1975), «День побаче­н­ня» (1977), «Висота» (1978), «Благословен­на будь!» (1980), «По­двиг любові» (1984; усі — Київ) та ін., кількох збірок нарисів. Осн. теми — трудові будні, героїка 2-ї світової вій­ни в дусі тогочас. ідеології. У твор. доробку — пере­клади зі словац. (поезії Л. Штура) та білорус. (Янки Купали; отримав зва­н­ня засл. працівника культури Білорусі, 1974) літ-р.

Завантажити статтю