Надіїн Дмитро Пимонович

НАДІ́ЇН Дмитро Пимонович (16. 05, за ін. даними — 21. 10. 1907, с. Володимирівка, нині Казанків. р-ну Микол. обл. — березень 1942, м. Батайськ Ростов. обл., РФ) — поет. Член СПУ (1934). Учасник 2-ї світової війни, був безпідставно звинувачений у ворожій пропаганді й заарешт., вбитий під час прориву противника. Закін. Микол. ІНО (1930). На журналіст. роботі на Донбасі, друкував вірші в місц. газетах та ж. «Литературный Донбасс». Від 1933 — в Одесі, працював відп. секр. ж. «Литературный Октябрь», водночас читав лекції з історії укр. літ-ри в пед. інституті. Автор наук. публікацій про творчість Лесі Українки, Т. Шевченка, П. Тичини, В. Сосюри та ін. Підготував до захисту канд. дис. «Проблеми особи в ліриці Лесі Українки». Ще студентом видав книжечку віршів із символіч. назвою «На світанні» (1929), що вийшла у микол. видавництві «Геть неписемність!», потім — зб. «Втручання поета» (1931) та «Прозорість» (1933). Писав у дусі соцреалізму, звертався до поет. епосу, балади, поеми, оспівуючи події 1-ї світової війни та воєн. дій 1918–20 — «Балада про полон», «Балада про подарунок», уривки з поеми «Прокляття». Ці твори він згодом багато разів переробляв, прагнучи досягнути макс. виразності образів і картин. Для творчості Н. властиві романтика, ліризм.

Тв.: Я був бійцем. Сталіно, 1958; Пісня бійця. О., 1966; Прозорість: Вибр. поезії. К., 1972.

Літ.: Дузь І. Смерть без вироку // Чорномор. комуна. 1990, 4 груд.; Крижанівський С. Дмитро Надіїн, що поліг «смертю хоробрих», або Як це було насправді // Дивослово. 2001. № 1.

Г. Д. Зленко

Основні твори

Я був бійцем. Сталіно, 1958; Пісня бійця. О., 1966; Прозорість: Вибр. поезії. К., 1972.

Рекомендована література

Дузь І. Смерть без вироку // Чорномор. комуна. 1990, 4 груд.;
Крижанівський С. Дмитро Надіїн, що поліг «смертю хоробрих», або Як це було насправді // Дивослово. 2001. № 1.