НАДЬ Ендре (Nagy Endre; справж. — Grosz Endre, Ґрош Ендре; 05. 02. 1877, м. Вино­градів, нині Закарп. обл. — 05. 05. 1938, Будапешт) — угорський журналіст, письмен­ник. Навч. у м. Орадя (Румунія). Від 1896 — на журналіст. роботі, зокрема від 1907 — гол. ред. часопису «A Polgár». Від 1900 жив у Будапешті. Від 1901 працював у театрах, був конферансьє та ін., згодом заснував і керував декількома кабаре («Новітня сцена» тощо). Н. — творець та новатор угор. політ. кабаре, жанру, який здобув певну популярність у своїй аудиторії. Для очолюваних ним кабаре ві­домі письмен­ники писали сцени, куплети та одноактні твори. Він за­провадив новий, динам. стиль, створив прямий взаємозвʼязок із громадськістю, а також демонстрував щоден­ні політ. актуал. теми, пародії, ім­провізації. На своїх дотеп. та сміливих ви­ступах він різко критикував зло­вжива­н­ня владою чиновниками, брехню та лицемірство. Як письмен­ник опублікував числен­ні романи, оповіда­н­ня, пʼєси, зокрема «Siralmak könyve» («Книга плачів», Орадя, 1896), «Rózsa» («Троянда», Вино­градів, 1900), «A zseni» («Геній», 1911), «A miniszterelnök» («Премʼєр-міністр», 1913), «Erdély fia» («Син Транс­ільванії», 1917), «Szeplőtlen asszony» («Непорочна жінка», 1918), «A kupléénekes. Regény» («Виконавиця куплетів», 1930), «Szerelmesek kalauza» («Путівник для закоханих», 1934). Автор кн. «A kabaré regénye» («Роман про кабаре», 1935; усі — Будапешт), в якій вдало по­єд­нав автобіо­графію, історію жанру та докум. культур. фільму. Його комедії та трагікомедії успішно ставили у театрах Будапешта; романи — про життя в Угорщині, характеризуються реаліст. змалюва­н­ням та легким стилем оповіді.