НАЄ́НКО Михайло Кузьмович (21. 11. 1938, с. Гуляйполе Катеринопільського р-ну Київської, нині Черкаської обл.) — літературо­знавець, критик. Батько Г. Наєнко. Доктор філософських наук (1988), професор (1991). Заслужений діяч науки і техніки України (2000). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1996). Премії імені Григорія Сковороди (1994), імені Леоніда Бразова (2010), імені Семена Величка (2011), імені Михайла Старицького (2013). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Член Національної спілки журналістів України (1976) та Національної спілки письмен­ників України (1981). Закінчив Київський університет (1966). Працював 1966–70 викладачем Київського музичного училища імені Рейнгольда Ґлієра; 1970–73 — завідувач від­ділу журналу «Зна­н­ня та праця»; 1973–79 — від­повід­альний секретар і за­ступник головного редактора журналу «Українська мова і література в школі»; від 1979 — старший науковий спів­робітник, від 1985 — вчений секретар та провід­ний науковий спів­робітник Ін­ституту літератури Національної академії наук України (усі — Київ); 1989–2004 — завідувач кафедри теорії літератури, водночас 1992–2001 — декан філологічного факультету, від 2004 — професор кафедри теорії літератури і компаративістики та кафедри словʼянської філології Київського університету. Від­родив 1996 в університеті роботу «Філологічного семінару», заснованого 1904 Василем Пере­тцом. 

Наукові дослідже­н­ня: пита­н­ня історії та теорії української літератури, зокрема про­блеми романтизму, роз­витку літературо­знавчих шкіл, жанрово-стильові особливості прози 1920-х років, творчості Г. Косинки, О. Довженка, Ю. Яновського, О. Гончара, сучасного літературного процесу тощо. Упорядкував та видав кн. «Бригантина» О. Гончара (1982), «“Прапороносці” О. Гончара і зображе­н­ня “людини на війні”», «Яблуневий полон» І. Дні­провського (обидві — 1985), «Чорний ангел» О. Слісаренка (1990), «Історія української літератури» (1994; 2002) та «Реалізм в українській літературі» (1999) Дмитра Чижевського, «Історія українського письменства» Сергія Єфремова (1996), «Роз­стріляне від­родже­н­ня» Юрія Лавріненка (2000; 2005) та інші. 

Один із авторів академічних ви­дань «Історія українсько-російських літературних звʼязків» (1967), «Історія української літератури» в 2-х томах (1987–88), «Історія української літератури ХХ столі­т­тя» в 2-х книгах (1995–96; 1998), під­ручників «Українська література» (1976; 1980), «Українська радянська література» (1979), колективних збірників «Завжди в пошуку» (1972), «З пере­хресть дивовижного», «На­ставники» (обидва — 1975), «Про Олеся Гончара» (1978), «Українські радянські письмен­ники» (1984), «Письмен­ники радянської України» (1984; 1986), «З добою нарівні» (1985), «Натхнена Жовтнем» (1987), «Слово про Олеся Гончара» (1988), «З порога смерті» (1991), «Іван Карпенко-Карий і українська театральна культура» (1995), «Іван Котляревський і світова культура» (1999), «Тарас Шевченко і європейська культура» (2000), «Шевченко­знавчі студії» (1994–2002), «Філологічні семінари» (1998–2017), «Не вмирає душа наша» (2002; усі — Київ) тощо. Окремі його праці опубліковано у зарубіжних ви­да­н­нях «The Search for a New World Culture for the 21 st. Century: Wes­tern Literatury Respectives» (Wa­shing­ton, 1997), «Kolo. Casonis Maticehrvatske» (Zagreb, 1997), «Warszawskie zeszyty ukraino­snaw­cze» (1996; 1998; 2000), «Roman­tièna pesnitev» (Lublana, 2000), «Österreische Osthefte» (Wien, 2000), «Ukrainische kultur im euro­päischen kontext» (Greifswald, 2002). Автор книг пʼєс «Отець Антоній. Фауст» (2010), ліричних спроб «З першою росою» (2016), «Ромашка» (2019; усі — Київ), а також числен­них літературно-критичних публікацій, низки статей до Української літературної енциклопедії, Енциклопедії Сучасної України та інших енциклопедичних ви­дань.