Назарик Ярослав
НАЗА́РИК Ярослав (14. 08. 1922, с. Раківчик, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл. — 30. 05. 2001, Буенос-Айрес) — поет, громадський діяч. Закін. курс с.-г. вишколу молоді (1936), організов. товариством «Сільський господар». Від 1942 — на примус. роботах у Німеччині (м. Дюссельдорф). Наприкінці 2-ї світової війни вступив до 2-ї дивізії УНА. Від 1949 — у Буенос-Айресі, де закін. Держ. тех. школу, студіював славістику у філії Укр. катол. університету св. Климентія. Туга за батьківщиною, за ріднею надихала до написання віршів: «Моя Верховина» (1969), «Моя Україна» (1970), «Рідна Земля» (1975), «Тридцяте червня» (1981), «Смерть Патріярха» (1984), «Поклін Шевченкові», «Козацька слава», «Українське військо», «На вічну славу командирів УПА», «До рідного краю» (усі — 1985–96), «Гімн українських імігрантів» (1997), «Українській мамі» (1998), опубл. в укр. періодиці Буенос-Айреса («Українське слово», «Наш клич», «Голос української Церкви»), часописах діаспори («Визвольний шлях», «Шлях Перемоги») та України («Буковина», «Новий день»).
Завантажити статтю
Людина 
