Найдіч Дмитро Юрійович
НА́ЙДІЧ Дмитро Юрійович (15. 09. 1963, Київ) — піаніст, композитор, диригент, педагог. Син Юрія та Ніни Найдічів. Лауреат міжнар. конкурсів джаз. піаністів у Вільнюсі, Кракові (Польща; обидва — 1989). Закін. Київську консерваторію (1990; кл. І. Рябова). Брав уроки композиції в І. Карабиця, диригування — у Р. Кофмана. Від 1988 був учасником джаз. фестивалів в Іспанії, Італії, Німеччині, Норвегії. 1991 виїхав до Франції, де від 1994 викладає у Нац. консерваторії в Ліоні. Неодноразово виступав із симф. оркестрами Лілля, Канн (обидва — Франція), симф. оркестром Маріїн. театру (С.-Петербург), а також у дуетах з відомими музикантами Д. Локвудом, Ж. Апапом, Р. Ґальяно, П. Амуаялем, В. Шевелем та ін., у тріо з Ж.-Ж. Авенем і Ж. Аллюшем, з Д. Локвудом і П. Петібон. Від 1999 — організатор і ген. дир. муз. фестивалю «Melomanie d’Annonay» (Франція). У Києві виступав із проектами «Бах в джазі», «Моцарт в джазі», «Sympholies» (квазісюрреаліст. фреска, створ. Н. на основі 3-го Фортепіан. концерту С. Рахманінова) тощо. Із симф. оркестром під керівництвом М. Дядюри створив оригін. проект «Музичні діалоги» (2000–02), де імпровізував на твори Е. Ґріґа, З. Кодаї, Д. Шостаковича, М. Равеля, П. Чайковського. Виступав із фольклористами — співачкою С. Карпенко, скрипалем С. Охрімчуком. У репертуарі — фортепіанні концерти С. Рахманінова, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Дж. Гершвіна, доповнені влас. фортепіан. та оркестр. каденціями. У проектах поєднує джаз, сучасну імпровіз. музику й укр. фольклор. 2005 створив муз. виставу «Джаз і Діва» (разом із Д. Локвудом і К. Касадезюс; премія Ж.-Б. Мольєра як краща муз. вистава року, 2006), яка з успіхом пройшла у театрах Франції; 2009–10 — муз. виставу «Моє життя в шматки» (театр «Монпарнас», Париж, 2011). Брав участь у створенні музики до фільмів К. Лелюша «Один плюс одна» (2015) та «Життя кожного» («12 мелодій кохання», 2017). Концертує у Франції, Італії, Білорусі, Молдові, Україні та ін. Автор творів для фортепіано з оркестром — «Симфонічні імпровізації», «Балада про давнину київську», «Ностальгічний вальс», «Варіації на тему Моцарта», «Київський блюз» та ін. Здійснив низку записів на компакт-дисках.
Рекомендована література
- Ільницька М. Шлях до визнання // Музика. 2004. № 3;
- Найдюк О. Дмитро Найдич: «Моя роль у тому, щоб оживляти традиції» // Там само. 2012. № 1.