Наймитські пісні

НА́ЙМИТСЬКІ ПІСНІ́ — цикл соціально-побутових пісень, що вирізняються за тематикою і від­ображають різні форми найму та зміни форм винагороди за працю. Н. п. існували від початку становле­н­ня су­спільних від­носин і правових норм за часів феодалізму в Київській Русі. Н. п. повʼя­зані із майновою нерівністю в між­родових патріархальних від­носинах, із т. зв. при­ймацтвом, а також різними формами найму в соледобувних промислах, що були започатковані за часів Галицько-Волинського князівства в 13 ст. (м. Коломия, нині Івано-Фр. обл.). Так зʼявилися пісні про наймитува­н­ня в чумацьких валках (чумацькі пісні), козацькому середовищі (козацькі пісні), на рибальських промислах (бурлацькі пісні), у візництві, у сільському господарстві; за капіталістичних від­носин чоловіків і жінок на­ймали на різний строк (строкарські пісні). Тематично споріднені з Н. п. заробітчанські пісні. За специфічних умов роз­витку фольк­лору та його особливостей давні пісні при­стосовували до нових об­ставин, однак складно провести чіткі хронологічні межі в за­значених тематичних групах, і лише пісні про строкарство, цехові промисли в місті, про еміграцію можна від­нести до конкретного часу й об­ставин. Від­сутність власної державності в Україні, комплекс усві­домленої залежності й страдниц­тва надали особливого семантичного значе­н­ня Н. п. про соціальну недолю та зумовили присутність мотивів наймитства в пісен­ній ліриці, напр., піснях про жіночу долю, окремих групах обрядових пісень (весільні, жниварські пісні), що таким чином зближують Н. п. з на­званими жанрами й тематичними циклами. Основою формува­н­ня прошарку наймитів в Україні було село, тому й стиль Н. п. мало чим від­різняється від пісень українського позаобрядового фольклору.

Як і в інших жанрах і тематичних групах, у Н. п. виділяють домінантні сюжети з властивими їм силабічними структурами вірша та мелодіями, що у процесі побутува­н­ня за­знають варіантних видо­змін, утворюючи пісен­ні парадигми. До найдавніших зразків Н. п., що мають без­ліч варіантів, можна зарахувати такі сюжети, як: «Вчора була суботонька,/ А завтра неділя,/ Чом у тебе, наймиточку, сорочка не біла?», «І ти наймит, і я наймит,/ Покиньмо служити», «А в неділю рано, як сонечко грало,/ Виряджала мати дочку в чужу стороночку», «Ненько ж моя рідна,/ Чого ж я невільна?/ Тоді, дочко, вільна будеш,/ Як строку добудеш», «Ой служив я/ Да й у богатиря/ Да й усе горе знаю», «Та немає гірш нікому,/ Як наймиту молодому». У Н. п. часто ви­ступають взаємозамін­ні номінації: наймит, при­ймак, бурлак, козак, чумак та ін., що під­тверджує різні історичні і соціальні нашарува­н­ня в цьому циклі пісень. Це також стосується їхньої поетики, структури, мелосу, яким притаман­ні всі можливі поетичні тропи, форми вірша (ізосилабічні, гетеросилабічні), пере­важно дворядкові з по­вторами першого чи другого рядка, строфи з катеном та різними над­складовими додатками до основної силабічної структури вірша на зразок вигуків «ой», «гей», «да», «та», трирядкові строфи, різні форми викона­н­ня — сольні, хорові тощо. Нерегламентованість Н. п. конкретним функціональним при­значе­н­ням зумовлює рухливість і варіаційні видо­зміни циклу, його звʼязки з іншими.

Диференціювальним чин­ником стильових градацій Н. п. є регіональна належність кожного з варіантів пісен­ної парадигми, що адаптує ознаки локального модусу мисле­н­ня й виконавства: «Ой зацвіла калинонька коло пере­лазу» (с. Камʼянки Під­волочис. р-ну Терноп. обл.); «Ой зацвіла черешенька близько пере­лазу» (с. Бистрик Бердичів. р-ну Житомир. обл.); «Ой хто не служив ой та й у багатиря» (с. Студеники Пере­яслав. р-ну Київ. обл.); «Ой як та сирота на світі бідує» (записала 1970 С. Грица від Д. Сокалюка в с. Шипинці Кіцман. р-ну Чернів. обл.). Сюжети і мелодії Н. п. широко використовували в українській літературі та музиці: Т. Шевченко в поемі «Наймичка» та М. Вериківський в опері з тією ж на­звою; І. Франко в пое­мі «Наймит» (з нар. пере­казів) і С. Людкевич у кантаті на ті ж слова; А. Головко в романі «Мати»; Л. Ревуцький в обробці «Ой гей, а хто горя не знає»; П. Козицький в обробці «Як у строк я пішла» тощо; в образотворчому мистецтві — І. Їжакевич, В. Касіян та ін.

Тематично близькими до цієї групи пісень є емі­грантські пісні, що утворюють окремий цикл наймитських та заробітчанських пісень. Емі­грантські пісні виникли на­прикінці 19 ст. під впливом роз­витку капіталістичних від­носин у селі, еміграції українського населе­н­ня в Угорщину, Сербію, Росію, США, Канаду, Бразилію, Мексику та ін. Еміграція з України від­бувалася пере­важно з Галичини, Буковини та Закарпа­т­тя, які пере­бували під владою Австро-Угорщини, Румунії. Тематика емі­грантських пісень має сюжетний стрижень з опорними мотивами:

• роз­думи і на­строї, повʼязані з ви­їздом;
• подорож на чужину, тривоги в дорозі, пере­права через океан;
• складні об­ставини життя у процесі освоє­н­ня нових земель;
• драматичне пере­жива­н­ня роз­лучених сімей, зниже­н­ня моралі;
• успішне (або трагічне) поверне­н­ня на батьківщину;
• адаптація на чужині, покраще­н­ня матеріал. стану.

В емі­грантських піснях збільшена роль індивідуальної творчості, насамперед у скла­дан­ні поетичних текс­тів, які роз­співують під давні мелодії, поширена фольклоризація пісень літературного походже­н­ня. Як і в сучасному фольк­лорі, значне місце в емі­грантських піснях посідають жартівливо-ґротескні на­строї, що від­ображають нове світобаче­н­ня творців, нерідко це «сміх крізь сльози». Новелістського, громадського змісту емі­грантські спів­анки-хроніки складали у формі коломи­йок («А в том року вісімсотнім девятьдесять пʼятім» — про від­ʼ­їзд до Бразилії). Емі­грантські пісні-хроніки нерідко входили до репертуару західноукраїнських лірників. З емі­грантськими піснями тісно повʼязані українські пісні про ім­міграцію, які виникали у середовищі ім­мі­грантів або як ремінісценції пере­житого в еміграції, маючи спільні генотипи з емі­грантськими піснями, іншими жанрами українського фольклору («Спів­аймо, бра­т­тя, а в тій Канаді», «Оженився Іван Булка, взяв си англічанку», «Канада є роз­ширена, на цілий світ вихвалена» та ін.). Тема еміграції закарбована у славно­звісній пісні «Чуєш, брате мій» (сл. Б. Лепкого, музика Л. Лепкого).

Завантажити статтю