Найпростіші

НАЙПРОСТІ́ШІ  — неоднорідна за походженням і таксономічним складом група одноклітинних еукаріотів. Вперше існування мікроскоп. організмів у краплях озерної води виявив нідерланд. натураліст А. ван Левенгук, який виконав їх детальні малюнки та описи (переважно війчастих Н.) і 1676 надіслав ці матеріали до Лондон. королів. товариства. 1758 швед. учений К. Лінней визначив приналежність відомих на той час мікроскоп. істот до класу червів. Термін «Н.» («Protozoa» — від давньогрец. prwœtov — перший, первинний, zwœon — жива істота) вперше використав 1817 нім. учений Ґ.-А. Ґольдфус для позначення групи дрібних організмів, де поряд з одноклітинними були й дрібні багатоклітинні тварини, зокрема губки, кишковопорожнинні, коловертки і моховатки. Значний вплив на уявлення про Н. мала клітинна теорія М. Шлейдена і Т. Шванна, з урахуванням якої нім. вчений К. фон Зібольд обмежив зміст терміна «Н.» одноклітин. тваринами. 1848 К. фон Зібольд разом з ін. нім. вченим Г.-Ф. Станніусом дав визначення Н. як «тварин, у яких різні системи органів не мають чіткого розділення, форма не є сталою, а організація зведена до клітинного типу».

Вперше Н. відокремив від «справжніх» тварин і рослин англ. зоолог і палеонтолог Р. Овен (1859), який назвав цю групу організмів «Protozoa», хоча до її складу входили і деякі водорості. 1866 нім. природодослідник Е. Геккель виділив царство Н. (Protista), до складу якого входили не лише мікроскоп. «тварини», але і діатомові водорості, міксоміцети та деякі бактерії. Видат. нім. зоолог О. Бючлі, якого вважають творцем протозоології, не визнавав виділення окремого царства Н. і відстоював доцільність розподілу одноклітин. організмів між царствами тварин і рослин. У 1880-х рр. він створив систему (проіснувала до 1970-х рр.), згідно з якою Н. визнані типом, який належить до царства тварин, і поділяється на класи: саркодові (Sarcodina), споровики (Sporozoa), джгутикові (Mastigophora) та інфузорії, або війчасті найпростіші (Ciliopho­ra). У 2-й пол. 19 ст. — 1-й пол. 20 ст. відбулося формування протозоології як окремої науки. 1947 у США засн. Міжнар. товариство протозоологів. Питання Н. висвітлювали «Journal of Protozoology» (США, 1954), «Acta Protozoologica» (Польща, 1963) та ін. 1961 у Празі відбувся 1-й Міжнар. конгрес протозоологів. Застосування електрон. мікроскопії у протозоол. дослідженнях дозволило виявити складну і різноплан. будову клітин Н., у зв’яз­ку з цим виникла необхідність перегляду їх системи. 1980 Міжнар. товариство протозоологів запропонувало систему, у якій Н. розглядають як підцарство, що об’єднує 7 типів. Накопичення даних морфол., фізіол., біохім. досліджень загострило проблему, яка виникла ще під час перших спроб створити заг. систему живих організмів — неможливості чіткого поділу одноклітинних на гетеротроф. «тварин» і автотроф. «рослин». 1969 амер. учений Р. Віттеккер запропонував «систему п’яти царств», у якій представлено царство прокаріотів і 4 царства еука­ріотів, серед яких — царство Н. (Protista). Водночас ін. дослідники дотримувалися думки про недоцільність існування Н. як єдиного таксона і пропонували поділ Н. на декілька царств (Т. Кавальє-Сміт, С.-Ф. Мон та ін.). На поч. 21 ст. узагальнення даних і формування уявлення про спорідненість і спільне походження різних груп еукаріотів зумовило розроблення альтернатив. класифікації. Група науковців на чолі із С. Едлом відмовилася від використання традиц. таксоном. термінології та створила безіменну рангову систематику, згідно з якою еукаріоти поділяють на 6 кластерів, до кожного з яких входять різні представники Н.: до 1-го — хоанофлагеляти і мезоміцетозої; 2-го — більшість амеб і деякі амебо-джгутикові; 3-го — полімастигіни, евгленозойні та гетеролобозні амеби; 4-го — форамініфери, радіолярії і деякі амеби; 5-го — глаукофіти, одноклітинні червоні і зелені водорості; 6-го — інфузорії, дінофлагеляти, споровики, діатомові, гаптофітові і криптофітові водорості, а також деякі зооспорові гриби. Згідно з цією системою, термін «Н.» втратив значення офіц. таксона. Водночас є прихильни­ки системи, в якій різні типи Н. розподілені по 5-ти царствах. Термін «Н.» широко використовують для позначення еукаріотич. організмів з одноклітин. рівнем організації. Згідно із сучас. уявленнями, в еволюц. плані Н. розглядають як перехідну групу між прокаріотами та ін. еукаріотами, оскільки у межах цієї групи організмів, вірогідно, відбувалося становлення не лише типів живлення, але й усіх клітин. систем, притаманних рослинам, тваринам і грибам.

Загалом відкрито бл. 213 тис. видів Н., з яких бл. 100 тис. видів існують нині, а інші відомі лише за викопними рештками. Розміри переважної більшості Н. становлять від декількох мікрометрів до декількох міліметрів, натомість найбільші представники Н. — мор. глибоководні донні амеби ксенофіофореї можуть своїми псевдоподіями охоплювати пл. діаметром до 20 см. Клітина Н. виконує всі функції, які притаманні багатоклітин. організмам: живлення, дихання, виділення, рух, розмноження, розпізнавання зовн. подразників і реагування на них. Клітини Н. можуть бути поодинокими або згрупованими у ланцюги, філаменти, плазмодії, ценобії або колонії. Найбільш спеціалізованими є клітини війчастих Н., які мають складноструктурований війчастий покрив, зокрема спеціаліз. ротовий апарат, інші живляться, отримуючи поживні речовини шляхом абсорбції через мембрану, з використанням або без використання екзоферментів, або мають органели для фотосинтезу. Представники багатьох видів Н. здатні утворювати зовн. оболонки, теки, хатинки і черепашки. З кремнієвих скелетів радіолярій, з вапняк. черепашок форамініфер та скелетів ін. Н., які протягом мільйонів років населяли товщу води океанів, утворилися потужні відклади вапняк. і кремнієвих порід, зокрема крейда (на 90–98 % складається з решток панцирів коколітофоридів). Бл. 85 % видів Н. — ті, що вільно існують; живуть за умов високих і низьких т-р, відсутності і присутності кисню, у широкому діапазоні рН, атмосфер. тиску, радіації тощо. Ін. види є симбіонтами, мутуалістами, коменсалами або паразитами Н., безхребет. і хребет. тварин. Н. — збудники таких захворювань, як малярія, сонна хвороба, лейшманіоз, токсоплазмоз, трихомо­ніаз, амебіаз та ін. Деякі симбіонти, які знаходяться у травному тракті багатьох безхребет. і хребет. тварин, а також людини, можуть бути нешкідливими або й незамінними для нормал. функціонування організму господаря, постачаючи біологічно активні речовини або здійснюючи кон­троль над потенцій. надмір. розмноженням ін. мікроорганізмів, особливо бактерій. Н. в екосистемах є осн. споживачами бактерій і виконують важливу функцію сполучної трофіч. ланки між бактеріями і багатоклітин. організмами.

Завантажити статтю