НАКОНЕ́ЧНИЙ Микола Федорович (25. 08(07. 09). 1900, с. Новий Тагамлик, нині Машівського р-ну Полтавської обл. — 11. 11. 1981, Харків) — мово­знавець. Закінчив 1-у Полтавську гімназію (1917) та Полтавський ІНО (1923). Учителював у Полтаві; викладав у Харківському технікумі екс­плуатації залізниць та Комуністичному університеті. Від 1925 на­вчався в аспірантурі, працював науковим спів­робітником науково-дослідної кафедри мово­знавства Харківського ІНО. Від 1933 викладав у Харківському університеті, звідки 1934 був звільнений за звинуваче­н­ням в українському буржуазному націоналізмі. Згодом отримав до­звіл працювати у Харківському ін­ституті іноземних мов. Від 1939 — у Харківському університеті; від 1941 — у Ворошилов­градському педагогічному ін­ституті (нині Луганськ). 1943 повернувся до Харківського університету, де завідував від­ділом української мови та літератури. Один із ініціаторів проведе­н­ня у червні 1943 конференції українських письмен­ників та науковців в окупованому німецькими військами Харкові. 1948 звільнений, оскільки не мав ученого зва­н­ня і наукового ступеня. 1949 під­готував кандидатську дисертацію з фонетичної та фонологічної систем української мови в синхрон­ному і діахрон­ному вимірах, однак захист не від­бувся. Згодом читав лекції у Харківському технікумі промислового транс­порту та сільськогосподарському ін­ституті. 1958 знову повернувся до Харківського університету. Від 1970 — на пенсії. Наукові дослідже­н­ня: діалектологія, історична граматика, орфоепія, фонетика й фонологія, історія української мови, культура мови, пере­кладо­знавство, лінгвостилістика, фразеологія.