Неформальні об’єднання дітей і молоді

Визначення і загальна характеристика

НЕФОРМА́ЛЬНІ ОБʼЄ́ДНА­Н­НЯ ДІТЕ́Й І МО́ЛОДІ — обʼ­єд­на­н­ня, що виникають самочин­но, стихійно і не мають офіційно зафіксованої та закріпленої законодавством чи підзакон­ними актами структури. Права та обовʼязки чл. таких груп більш аморфні й неви­значені, а способи їхньої реалізації менш конкретні, ніж у формал. групах. Гол. засобами контролю в Н. о. д. і м. є звичаї, традиції, груп. звички, зафіксов. у громадській думці. Це засоби психол. і морал. впливу, хоча у деяких випадках вони регулюють поведінку особистості значно жорсткіше, ніж юрид. чи адміністративні. Неформал. обʼєд­на­н­ня мають значну популярність у під­літк. і молодіж. середовищах країн Європи й Америки. Пік їхньої активності припав на 1980–90-і рр. У колиш. СРСР внаслідок заборони діяльності неформал. молодіж. груп і різних екс­треміст. дій окремих молодіж. угруповань у 1970–80-х рр. «неформалів» за­звичай спри­ймали негативно. Однак Н. о. д. і м., окрім занадто агресив., загалом виконують важливу функцію у соц. роз­витку під­літка. Для більшості сучас. під­літків 12–17 р. вони є частиною реал. жит­тєвого простору та впливають на вибір друзів і стосунки з оточе­н­ням Як реальність сусп. буття протягом кількох остан. десятиріч у пост­тоталітар. державах з їхніми соц. негараздами, нині ці обʼ­єд­на­н­ня стають більш агресивними та ір­раціональними. Соціологи ви­окремлюють 4 осн. типи Н. о. д. і м. з різними мотивами вступу до них: спрямов. на індивід. самовираже­н­ня та між­особистісне спілкува­н­ня з людьми, які поділяють їхні по­гляди та пере­кона­н­ня (репери, панки, гіппі, екс­тремали, металісти); на агресивну поведінку, прагне­н­ня висловити протест і від­чути свою незалежність (скінхеди, футбол. фанати, панки, гіппі); на активну діяльність (екс­тремали, графітчики, футбол. фанати, рокери, байкери); на зовн. прояви приналежності до групи, соц. саморе­презентацію, прагне­н­ня виділитися, не бути як всі (гіппі, кислотники, панки, толкієністи та ін.). Серед антисоц. угруповань і де­структив. сект — енергети, сатаністи, скінхеди. Енергети орієнтовані на пошук цін­ностей у містич. традиціях, захоплюються філософією, чорною та білою магіями. У прагнен­ні пі­знати себе та світ практикують самогубства як засіб зазирнути в ін. світ, у який вони вірять більше, ніж у реальний. Світо­гляду сатаністів притаман­на ір­раціональність, їх також називають блекс­терами (від назви найжорсткішого напряму в рок-металі — блеку). «Блекметал» по­єд­нує традиції язичництва, агресію та проти­стоя­н­ня християнству, його прихильники за­звичай використовують чорний одяг і прикрашають груди пере­вернутим хрестом або пента­грамою. Скінхеди зʼявилися у країнах СРСР на­прикінці 1980-х рр. До них при­єд­нуються за­звичай юнаки із не­вдалих сімей, які намагаються зна­йти вин­них у злиднях і вбачають їх у чорно­шкірих чи євреях, хоча загалом є політично незаангажованими (гол. ідея скінхедів втілена у гаслі «влада — білим!»). Ви­вче­н­ня структури груп. від­носин має давню історію в зарубіж. соціології та соц. психології. Саме ви­окремле­н­ня формал. і неформал. груп є найбільшим від­кри­т­тям теорії людських від­носин амер. психолога і соціолога Е. Мейо. Гол. характеристика неформал. груп — між­особистісне спілкува­н­ня, що базується на неформал. організації та контролі. Деякі дослідники вважають, що там, де формал. тео­рія та організація не охоплюють соц. від­носин, це робить неформал. організація. На їхню думку, це людський протест проти зне­особлених принципів і остан. притулок для індивідуальності. Ві­домі амер. фахівці у галузі упр. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі ви­значили гол. потреби, що зумовлюють вступ людини до неформал. групи: у допомозі, у захисті, в інформації, у тісному спілкуван­ні та симпатії. Див. також Молодіжні субкультури.

Літ.: Р. Е. Beker, H. P. Dhingra. Religious Involvement and Volunteering for Civil So­ciety // Sociology of Religion. 2001. Vol. 62, Issue 3; Федотова А. В. Неформальные молодежные груп­пы в современ­ной под­ростковой субкультуре // Начал. школа плюс до и после. 2004. № 3.

Р. А. Науменко

Завантажити статтю