Нехвороща
Визначення і загальна характеристика
НЕХВОРО́ЩА (1783–96 — Олексополь, 1913–17 — Романово-Миколаївка) — село Полтавського (до липня 2020 — Новосанжарського) району Полтавської області. 2017 Нехворощан., Лівен., Маячків. (окрім Маячки, підпорядк. села Губарівка та Рекунівка), Соколово-Балків. (Андріївка, Світлівщина) та Шедіїв. (Бурти) сільс. ради ввійшли до Нехворощан. сільс. обʼєднаної територіал. громади (287,46 км2, 5240 осіб). Н. знаходиться на правому березі р. Оріль (притока Дніпра), побл. межі з Дніпроп. обл., за 83 км від обл. центру та 36 км від залізнич. ст. Нові Санжари. Площа 19,5 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2538 осіб; станом на 2019 — 2234 особи; переважно українці. Назва села походить від кущоподіб. трави нехворощ, з якої виготовляли віники. В обриві урочища Червоне на глиб. 30 м виявлено грубе ручне рубило, що було виготовлене 15 тис. р. тому. В урочищі Піски обстежено залишки поселення черняхів. культури (серед знахідок — уламки заліз. стріл, рідкісні скляні намистинки, браслети, посуд, знаряддя рибалок), в околиці Н. — поселення бродників і берладників періоду Київ. Русі. На поч. 20 ст. тут досліджував курганні поховання катакомб. культури доби міді та бронзи Д. Яворницький. 1927 знайдено скарб римських монет. 1239–41 навколишні землі були спустошені монголо-татар. завойовниками. Згодом відійшли під контроль Золотої Орди, від 1362 до 1569 — під владою Великого князівства Литовського. На думку дослідників, на тер. села від кін. 16 ст. було військ. поселення. Н. вперше згадується у писем. джерелах 1673. У 1674–1764 — центр Нехворощан. сотні Полтав. полку. У 2-й пол. 1670-х рр. засн. Нехворощан. Заоріл. Свято-Успен. козац. чол. монастир, що був підпорядк. січовому храму Покрови Пресвятої Богородиці на о-ві Хортиця. Наприкінці 17 ст. неодноразово зазнавав руйнувань татарами, проте козаки щоразу його відбудовували: були його прочанами й доживали віку. При ньому функціонували школа, де готували священиків для запороз. сіл і зимівників, шпиталь для поранених і хворих козаків. До монастир. володінь належали 2 слободи, кілька хуторів, ліс, 2 озера, де ловили рибу, водяний млин на Орелі, винокурня, солодовня, броварня. Від 1753 мешкав, а 1765–68 служив ігуменом колиш. кошовий отаман Запороз. Січі П. Козелецький. Поступово монастир збіднів і майже обезлюднів. Від 1780 в ньому розташували Катеринослав. духовне правління, а 1786 монастир закрили. Нині на піщаному пагорбі, що називають Монастирищем, зберігся давній цвинтар, останні поховання на якому датовані 1972 — доти існував х. Шагарівський, мешканців якого примусово виселили у звʼязку з будівництвом каналу Дніпро–Донбас. 1718 у Нехворощан. сотні нараховували 285 козаків. У 1730-х рр. споруджено Нехворощан. Васильків. фортецю, що була частиною Укр. оборон. лінії (залишки земляних укріплень збереглися донині). Тут базувався 2-й батальйон Ряжського ландміліц. полку. Від 1764 — містечко Донец. пікінер. полку Катеринин. провінції Новорос. губ. У Н. розмістили 6-ту роту пікінер. полку та його штаб-квартиру, що одночасно виконувала адм. функції для цивіл. частини населення. За даними ревізії 1763–64, мешкали 2504 військ. поселенці чол. статі. 1783 проживали 2675 осіб. У тому ж році Н. перейменували на честь цесаревича Олександра, 1796 повернули попередню назву. 1783–96 — у складі Олексопол. пов. Катеринослав. намісництва. 1783–94 — місто, повіт. центр. 1796–1802 — у складі Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ.; 1803–1922 — Костянтиногр., 1922–23 — Красногр. пов. Тривалий час Н. була волос. центром. У 19 ст. — містечко, від поч. 20 ст. — село. 1859 було 570 дворів, проживали 3808 осіб;1910 — відповідно 1565 і 9261. На поч. 20 ст. працювали понад 50 вітряних млинів, відбувалися 3 ярмарки на рік і щотижн. базари, діяли Микол. (зведена 1781), Михайлів. (1878) і Преображен. (1880) церкви з парафіял. школами. 1913 Н. з нагоди святкування 300-річчя царювання Романових перейменували на Романово-Миколаївку, після зречення престолу імператором Миколою ІІ у 1917 повернуто істор. назву. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Красногр., 1925–30 — Полтав. округ; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл.; 1963–65 — Кобеляц., 1965–2020 — Новосанжар., від 2020 — Полтав. р-нів. 1923–62 — райцентр. 1923 мешкали 12 641, 1926 — 9342 особи. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 17 вересня 1941 до 21 вересня 1943 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 124 односельці. Є 11 брат. могил рад. воїнів-визволителів. У 1960-х рр. було 1470 дворів, проживали бл. 4 тис. осіб; працювали завод буд. матеріалів, інкубаторно-птахівн. станція, маслозавод, пекарня, цех з виробництва ситра, побуткомбінат, комунгосп. Від 1973 Нехворощан. обʼєднаний колгосп був найбільшим у Новосанжар. р-ні, мав 8948 га с.-г. угідь, з них 6505 га орних земель. Званням Герой Соц. Праці були відзначені Л. Водолага, Є. Грицай, Ф. Дігтяр, О. Корнієнко, Н. Одноволик, М. Суковенко, П. Харченко і С. Харченко. 1990 мешкала 2931 особа. Нині 4917 га нехворощан. земель обробляє ТОВ «Чиста криниця», 385,5 га — с.-г. підприємство «Приорілля»; є 9 фермер. госп-в. Розвідано значні запаси нафти і газу, буд. піску та глини. До складу Нехворощан. структур. виступу Дніпров.-Донец. западини входять Гнатівське нафтогазоконденсатне родовище, Новомиколаївське (Мовчанівське) газоконденсатне родовище, Руденківське газоконденсатне родовище, Степове газоконденсатне родовище. Охороняються заказники місц. значення Маячківський (ландшафт., від 2002, 1436 га) і Шедіївський (гідрол., від 1992, 273 га). У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок, Будинок дит. та юнац. творчості; Будинок культури, б-ки для дітей і дорослих; амбулаторія заг. практики сімей. медицини, терапевт. відділ. рай. лікарні. 2010 освячено новозбудов. Свято-Микол. церкву. Від 2012 діє харизмат. реліг. громада повного Євангелія «Відродження». Серед видат. уродженців — математик М. Мартиненко, економіст А. Рокитко, фахівець у галузі будівництва А. Забара, педагог, перекладач Л. Черноватий; перекладачка А. Греккі-Бариш, сценарист, телеведучий О. Мартіян; оперна співачка Г. Лісновська, актриса Н. Низова (Троневська); живописець, графік І. Прийдан, архітектор О. Смик; учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу С. Воротник.
Літ.: Новосанжарщина: Істор. довід. П., 2006.
О. В. Зінченко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
