Нечаяне
Визначення і загальна характеристика
НЕЧА́ЯНЕ (до 1927 — Козлово) — село Миколаївського району Миколаївської області. У грудні 2016 с-ща Благодарівка (до липня того ж року мало назву Комсомольське), Маловарварівка, села Сеньчине (усі входили до Комсомол. сільс. ради), Н., Іванівка, Лук’янівка, Мефодіївка, П’ятихатки, с-ща Мирне (Червоноармійське) та Чемерлієве (Радгоспне; обидва перейм. у травні; усі входили до Нечаян. сільс. ради) приєднано до Нечаян. сільс. об’єднаної територіал. громади (203,76 км2, 3599 осіб), до якої 2020 зараховано Данилів. сільс. раду (нині тер. 403,9 км2). Н. знаходиться на лівому березі р. Березань (впадає у Березанський лиман Чорного моря), за 40 км від залізнич. ст. Миколаїв. Площа 3,05 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1874 особи; станом на 2019 — 1587 осіб: українці (95 %), росіяни, молдовани, цигани, поляки, грузини, азербайджанці, вірмени, ґаґаузи, таджики, білоруси, євреї. Побл. Н., Іванівки та Мефодіївки досліджено залишки поселень та кургани епохи бронзи, скіфо-сармат. часу та кочових племен 10–13 ст. Село засн. 1792 полковником (згодом генерал) Козловим, який після рос.-турец. війни одержав тут від цар. уряду 6430 дес. землі. Власник назвав село своїм прізвищем. Першими жит. були кріпаки-переселенці з Рязан. і Тульс. губ., яких вже через рік налічувалося 130 осіб. 1796–1802 — у складі Новорос., від 1803 — Херсон. губ.; до 1827 — Херсон., відтоді — Одес. пов. 1822 на кошти поміщика збудовано кам’яну церкву Преображення Господнього (1929 знято дзвони, 1935 закрито для богослужінь, а 1947–48 зруйновано; 2009–12 на цьому ж місці зведено однойм. храм). 1823 після смерті Козлова власником земель (понад 15 тис. дес.) став його зять Сухомлинов. У 19 ст. Козлово почали паралельно називати Н. (від 1927 — єдина офіц. назва). 1850 проживали 355, 1859 — 534 особи. Від 1856 — містечко. Тривалий час було волос. центром. 1865 відкрито земську, 1910 — міністер. двокласну школи. На поч. 1910-х рр. мешкали бл. 1 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 у складі Одес. губ. (існувала до 1925) з Нечаян., Лаундас. і Петрів. волостей утвор. Варварів. (нині Микол.) р-н. 1923–30 — село Микол. округи; 1932–37 — Одес., від 1937 — Микол. обл. 1927 засн. молочне товариство, на базі якого згодом почав працювати маслозавод. 1928 створ. Одес.-Микол. зернорадгосп, з якого 1932 виокремлено радгосп «Нечаянський» (у передвоєнні роки — один із найбільших госп-в р-ну; у 2-й пол. 1970-х рр. пл. с.-г. угідь становила 13 215 га, з них пасовищ — 8824 га; 1996 на його базі організовано АТ з однойм. назвою). Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 9 серпня 1941 до 28 березня 1944 — під нім.-румун. окупацією. Діяло рад. підпілля. Під час визволення села загинули 8 рад. воїнів-визволителів, на фронтах 2-ї світової війни — 93 нечаянці (встановлено пам’ятник). Є поклади каменю-ракушняку, що використовують для будівництва. У Н. — заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Діє також громада євангелістів християн-баптистів. У Н. народилися економіст, політ. діяч В. Горбатов, агроном І. Шевченко; баяніст, канд. мистецтвознавства С. Калмиков, актор, засл. арт. УРСР В. Мірошниченко; графік, живописець С. Чуприненко; у Лук’янівці — письменник П. Ходченко.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
