Нечипоренко Генріх Вікторович
Визначення і загальна характеристика
НЕЧИПОРЕ́НКО Генріх Вікторович (06. 07. 1935, Київ — 06. 05. 2005, там само) — живописець, графік. Чоловік М. Григор’євої, батько О. Гуцу. Удочерив О. Нечипоренко. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1977). Член СХ СРСР (1965), НСХУ (1998). Закін. Київський художній інститут (1960; викл. С. Григор’єв, М. Хмелько). Співпрацював із київ. видавництвами «Дніпро», «Молодь»; заступник голови Київ. організації СХУ, голова Худож. фонду та худож. ради цеху живопису Київ. творчо-вироб. комбінату «Художник». Учасник всесоюз., всеукр. і зарубіж. мистецьких виставок від 1958. Персон. — у Києві (1980, 1997–98, 2003), Москві (1982), Празі (1984). Автор сюжет. композицій, портретів, пейзажів, натюрмортів у реаліст. стилі. Для творчості Н. характерні прагнення до худож. універсалізму, досконале володіння композицією, використання різноманіт. технік. Брав участь у розписах Михайлів. Золотоверхого собору в Києві (композиція на пн. стіні гол. нефа «Успіння Богородиці», вівтарні образи; 1999–2003).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Нова магістраль» (1963), «Поет» (1964; 1990), «На рубежі» (1970), «Порт», «Листи прийшли», «Свято на флоті» (усі — 1971), «Серпень» (1972), «Місто мого дитинства» (1974), «Квітневе сонце» (1975), «Святковий вечір» (1976), «Початок шляху» (1977), «Наш Спартак» (1978), «Зорепад» (1979), «Травень. Дід та онук» (1983), «22 червня. Батько» (1985), «Спогад про Дніпро» (1987), «Врата» (1990), «Пляж» (1991), «Живи, Україно» (1992), «Сіті», «Містечко розваг», «Музика Ростроповича» (усі — 1993), «Майстерня», «Поділ» (обидва — 1994), «Площа», «Майдан Незалежності» (обидва — 1995), «На Прип’яті» (1996), «Апієва дорога» (1997); триптих «Народжена перемагати» (1965–80); цикли — «Чехословацькі мотиви» (1977–80), «Києве мій», «Полісся» (обидва — 1996); графічна серія «Війна» (1994).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
