НЕЧИПОРУ́К Ку­пріян Маркович (березень 1895, с. Громи Уман. пов. Київ. губ., нині Уман. р-ну Черкас. обл. — 22. 06. 1968, там само) — майстер художньої кераміки. Ремеслу на­вчився в сусідів — гончарів Марка і Софії Шевчуків, Г. Грушовенка. Під час 1-ї світової вій­ни як солдат рос. армії потрапив у полон, в якому пере­бував 3 р. (в Австрії). На поч. 2-ї світової вій­ни був мобілізований у труд. армію та вивезений на Урал (м. Челябінськ, РФ). 1945 повернувся в рідне село, де мешкав усе життя. Виготовляв ритуал. керам. фігурки («свистунці»), дотримуючись давніх укр. нар. традицій, поширених на Уманщині (під­готовка глини, поливи й фарб, технологія виготовле­н­ня виробів, орнаментува­н­ня). Здавна українці закликали весну не тільки піснями-веснянками, а й імітацією співу птахів — ритуал. свистом. Глиняні «свистунці» в цьому обряді виконували важливу роль — будили Сонце від зимового сну. Технологією створе­н­ня таких виробів Н. володів віртуозно. На деревʼя­ну паличку набирав грудку глини, надавав їй певної форми, протикав роз­щелину (наскріз. отвір), вибирав на «свистку» вихід, робив бокові отвори й знімав з палички. Потім під­правляв форму, надавав їй виразності. Готового «свистунця» занурював у чорну поливу (виготовляв із смоли, гудрону — вʼязкої рідини чи твердого асфальтоподіб. продукту чорного кольору з блискучим зламом) і ставив у піч. Ще гарячими вироби роз­мальовував традиц. знаками-символами: «хвильками» (вода), «хмеликами» з листям і квітами (нескінчен­ність буття), прямими смугами (люд. доля), пʼятипелюстк. квітками й кружечками в крапках (сонце). Колір орнаменту обовʼязково жовтий, рожевий і зелений. Такі барвники виготовляв із соку рослин, додавав до фарб каолін (осад гірських порід, білого кольору) і звичайне борошно. Найпоширеніші образи майстра — пів­ник із пишним хвостом, кінь-велетень, вершник у високій шапці на маленькому конику, «солдатики», жін. і чол. по­статі. Сюжети й персонажі у Н. різноманітні: «Двоє з базару йдуть — він гуску несе», «Вовк скубе гуску», «Лисиця зʼїла півня», «Солдат на великому коні», «Солдат на гусці їде», «Солдат на пів­никові», «Солдат на барані — затулив очі руками та їде навма­н­ня», «Сова», «Козенятко», «Баранець», «Пів­ник», «Олень», «Пташка». Під час голоду 1946–47 «свистунці» як дит. іграшки вимінював в Умані на харчі, у 1950–70-х рр. свої унікал. вироби продавав на уман. базарі за мізерну ціну. Колекція «свистунців» Н. зберігається в Уман. краєзн. музеї.