Нечипорук Купріян Маркович
Визначення і загальна характеристика
НЕЧИПОРУ́К Купріян Маркович (березень 1895, с. Громи Уман. пов. Київ. губ., нині Уман. р-ну Черкас. обл. — 22. 06. 1968, там само) — майстер художньої кераміки. Ремеслу навчився в сусідів — гончарів Марка і Софії Шевчуків, Г. Грушовенка. Під час 1-ї світової війни як солдат рос. армії потрапив у полон, в якому перебував 3 р. (в Австрії). На поч. 2-ї світової війни був мобілізований у труд. армію та вивезений на Урал (м. Челябінськ, РФ). 1945 повернувся в рідне село, де мешкав усе життя. Виготовляв ритуал. керам. фігурки («свистунці»), дотримуючись давніх укр. нар. традицій, поширених на Уманщині (підготовка глини, поливи й фарб, технологія виготовлення виробів, орнаментування). Здавна українці закликали весну не тільки піснями-веснянками, а й імітацією співу птахів — ритуал. свистом. Глиняні «свистунці» в цьому обряді виконували важливу роль — будили Сонце від зимового сну. Технологією створення таких виробів Н. володів віртуозно. На деревʼяну паличку набирав грудку глини, надавав їй певної форми, протикав розщелину (наскріз. отвір), вибирав на «свистку» вихід, робив бокові отвори й знімав з палички. Потім підправляв форму, надавав їй виразності. Готового «свистунця» занурював у чорну поливу (виготовляв із смоли, гудрону — вʼязкої рідини чи твердого асфальтоподіб. продукту чорного кольору з блискучим зламом) і ставив у піч. Ще гарячими вироби розмальовував традиц. знаками-символами: «хвильками» (вода), «хмеликами» з листям і квітами (нескінченність буття), прямими смугами (люд. доля), пʼятипелюстк. квітками й кружечками в крапках (сонце). Колір орнаменту обовʼязково жовтий, рожевий і зелений. Такі барвники виготовляв із соку рослин, додавав до фарб каолін (осад гірських порід, білого кольору) і звичайне борошно. Найпоширеніші образи майстра — півник із пишним хвостом, кінь-велетень, вершник у високій шапці на маленькому конику, «солдатики», жін. і чол. постаті. Сюжети й персонажі у Н. різноманітні: «Двоє з базару йдуть — він гуску несе», «Вовк скубе гуску», «Лисиця зʼїла півня», «Солдат на великому коні», «Солдат на гусці їде», «Солдат на півникові», «Солдат на барані — затулив очі руками та їде навмання», «Сова», «Козенятко», «Баранець», «Півник», «Олень», «Пташка». Під час голоду 1946–47 «свистунці» як дит. іграшки вимінював в Умані на харчі, у 1950–70-х рр. свої унікал. вироби продавав на уман. базарі за мізерну ціну. Колекція «свистунців» Н. зберігається в Уман. краєзн. музеї.
Н. С. Тульчинська
Додаткові відомості
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
