НИЖАНКІ́ВСЬКИЙ Олег Несторович (25. 07. 1924, Ві­день — 08. 01. 2003, м. Женева, Швейцарія) — спів­ак (баритон), педагог, громадський діяч. Син Нестора та Меланії, онук Остапа Ни­жанківських та І. Семаки, чоловік З. Лісов­сь­кої-Нижанківської, батько Л.-А. Ни­жанківської-Кукс. На­вчався у Вищому музичному ін­ституті у Львові (клас фортепіано В. Барвінсь­кого). 1939 разом із сі­м­ʼєю емігрував до Європи. Після 2-ї світової війни на­вчався в Мюнхені (Німеч­чина), закінчив Королівську академію музики в Брюс­селі. Від 1950-х років — у Женеві: соліст філармонічного оркес­тру під керівництвом Е. Ансерме, Г. Ґау­ґа; вдосконалював майстерність у Ф. Карпі. У репертуарі — оперні та ораторійні партії зарубіжних класичних і сучасних музики, українська музична класика, зокрема твори галицьких композиторів. По­стійно спів­працював із Малою оперою в Женеві (від 1963), ансамблем «Колеґіум академікум» (від 1966) й ансамблем старовин­ної музики «Менес­транді». Ви­ступав в оперних театрах Цюриха, Женеви, також як соліст та з Женевським філармонічним оркес­тром. Популяризував твори українських композиторів, зокрема свого батька та хрещеної матері С. Лукіянович-Туркевич, ви­ступав із ними на Швейцарському радіо та в пере­дачах ВВС. Від середини 1970-х років за­ймався педагогічною діяльністю. Був активним членом української громади у Швейцарії, президентом Української асоціації Швейцарії. 1991 від­відав Львівську консерваторію, де зустрівся з М. Колес­сою та від­дав шану памʼяті В. Барвінському. 1996 вдруге при­їздив в Україну. 2019 вдова Н. та його доч­ка пере­дали родин­ний архів Нижанківських на зберіга­н­ня у крає­знавчий музей «Верховина» (м. Стрий).