НИЖАНКІ́ВСЬКИЙ Остап Йосипович (крипт.: О. Н., Є. Н., Н-ий; 24. 01. 1863, м. Стрий, нині Львів. обл. — 22. 05. 1919, там само) — композитор, хоровий диригент, культурний і громад­ський діяч, церковний діяч УГКЦ. Брат Олександра, батько Нес­тора і Степана, дід Олега Нижанківських, прадід Л.-А. Ни­жан­ківської-Кукс. 1876 вступив до Дрогобицької гімназії (нині Львів. обл.), звідки був відрахований за конфлікт на національному ґрунті із викладачем — польським шовіні­стом. Перебував на військовій службі у Львові (1882–84). Закінчив Львівську українську академічну гімназію (1888). Разом із друзями-гімназистами К. Студинським, О. Маковеєм та ще кількома належав до таємного гуртка, де дискутували з проблем української історії, літератури і мистецтва, виголошували реферати, святкували шашкевичівські і шевченківські дати. Особливу увагу Н. приділяв гімназійному хору — спершу як співак, потім як диригент. Тоді ж познайомився з А. Вахнянином, І. Франком й активно долучився до українського культурного, передусім музичного життя. Поклав на музику «славень» відомої в Галичині культурно-просвітницької мандрівки студентів 1884 — на слова її учасника, І. Франка («Сонце по небі колує…»). 1885 на прохання І. Франка і на його текст написав кантату «Не гармати грають нині» (на честь 25-річчя творчості О. Ко­ниського), яку, як і свою композицію на слова ювіляра «Вітер», виконав із гімназійним хором у Львові (ці твори не збереглися). Тоді ж заснував у Львові перше в Галичині нотне видавництво «Бібліотека музикальна», яке дебютувало його твором на слова Ю. Федьковича «Гу­ляли» (для чоловічого квартету) і видало того ж року пісню А. Вахнянина на слова І. Гушалевича «Наша жизнь» (для чоловічого хору) та «гімн» М. Лисенка на слова О. Кониського («Боже великий, єдиний»; для жіночого хору в супроводі фортепіано). Видавництво посприяло розвитку української музичної культури. У гімназійні роки Н. створив низку оригінальних композицій, інтенсивно збирав пісенний фольклор, зайнявся обробкою народних пісень (за порадою М. Лисенка, з яким листувався). 1887 виступав із гімназійним хором на Поділлі та Буковині. 1888 І. Франко, говорячи про «взірці для створення окремої школи національної української музики», наголошував: «Сучасними її представниками є українські композитори Лисенко і Ніщинський; в Галичині йде за ними молодий талановитий митець Нижанківський» (Франко І. «Зібрання творів», у 50-ти т., К., 1980, т. 27). У 1888–92 Н. навчався у Львівській духовній семінарії, де також керував хором. Крім того, створив групи співаків — так звані дванадцятки, потім — шістнадцятки, з якими концертував галицькими містами і містечками, збираючи кошти на будівництво українського народного театру у Львові (нині Львів. театр опери та балету ім. С. Крушельницької). 1894–96 керував хором Львівського «Бояна». Після закінчення семінарії працював у м. Бережани (нині Терноп. обл.) як священик, водночас викладав спів у місцевій гімназії. 1892 за допомогою адвоката, письменника А. Чайковського заснував хор Бережанського «Бояна». 1894 переїхав до Львова, де працював у чоловічій учительській семінарії, згодом — в українській академічній гімназії. 1896 склав екстерном екзамен у Празькій консерваторії, отримав диплом учителя співу в учительських семінаріях та середніх школах, проте, повернувшись, не міг знайти роботи. Того ж року провів прощальний музичний вечір, оскільки мав задум емігрувати до Канади, однак залишився. 1897–98 був парохом у с. Довжанка (нині Терноп. р-ну Терноп. обл.). Через те, що на виборах до австрійського парламенту агітував за І. Франка, 1898 переведений до с. Качанівка (нині Терноп. р-ну Терноп. обл.). 1900 повернувся на Стрийщину. Був священиком у с. Дуліби, згодом — у Завадові (1901–08, після 1914; до парафії належали й с. Голобутів і Нежухів), Стрию (1908–14). Диригував хором (від 1901 — Стрийський «Боян») Музичного товариства у Стрию. 1903 Н. диригував обʼєд­наним хором 8-ми галицьких «Боянів» (близько 300 співаків) на урочистості у Львові з нагоди 35-ліття творчої діяльності М. Лисенка, тоді ж особисто познайомився із видатним композитором. Наступного року взяв участь у святкуванні такого ювілею в Києві. 1912 очолив делегацію галичан до Києва на похорон композитора. 1908 був обраний головою товариства «Просвіта» у Стрию, 1910 заснував просвітянську філію в м. Сколе (нині Львів. обл.). Відкривав у селах хати-читальні, громадські кооперативи, «задаткові» каси («кредитівки»). 1907 був одним із засновників і директора Крайового господарсько-­молочарського союзу (згодом «Маслосоюз») у Стрию. Займався пасічництвом, виготовленням вуликів. У Н. гостювали І. Франко, С. Крушельницька, О. Кошиць. 1914 Н. у Стрию привів до присяги Легіон УСС (2500 добровольців). Після так званого Листопадового зриву 1918 Н. — член Української національної ради, повітовий комісар ЗУНР на Стрийщині. Заарештований 1919, розстріляний без суду поляками. Його книгозбірня і рукописи були розграбовані й знищені. У спадщині композитора — духовні і світські хори, вокальні ансамблі, солоспіви, обробки народних пісень, фортепіанна сюїта «Вітрогони» (1891). На духовних творах позначений вплив Д. Бортнянського, на світських — М. Лисенка і народних пісень. Найпопулярніші хори Н. — «Гуляли» (1885) і «Золоті зорі» («З окрушків», 1886) на тексти Ю. Федьковича. Глибоко психологічні, з цілковитою взаємовідповідністю музики й слова, з характерними темпоритмами залежно від думок мажорного чи мінорного змісту, ці твори, по суті, зворушливі віртуальні дійства. На слова поета Н. створив також хор «Нова Січ» (1903) — із маршовими інтонаціями. На слова Т. Шевченка написав своєрідний девіз для чоловічого хору «Наша дума, наша пісня». З духовних хорових творів Н. одна з найкращих композицій — «Святий Боже» (1890, присвячена другу-семінаристові В. Кузику, який загинув). Вагоме місце в творчості Н. належить хоровим циклам «Коляди» (1889) і «Словʼян­ські гимни» («вʼязанка»). Н. — автор колядок «Бог ся рождає», «Во Вифлеємі нині новина»; перекладень з чоловічого на мішаний хор (а капела) творів І. Лаврівського «Заспівай ми, соловію» і «Річенька» (оби­два — 1912). Високим самобутнім талантом відзначені пісні композитора для сольного виконання. Серед найраніших, написаних ще в Дрогобицькій гімназії, — пісні на слова Т. Шевченка «Кохайтеся, чорнобриві…» (з поеми «Катерина») та «Вітер в гаї нагинає…» (з поеми «Марʼяна-черниця»). Згодом шевченкова поезія «Минули літа молодії…» надихнула Н. на знаменитий однойменний романс (1895). Інші відомі солоспіви композитора — «І молилася я» (слова О. Кониського, присвячена С. Крушельницькій), «Не видавай мене заміж» (слова І. Іванціва), «Верніться, сни мої прекрасні» (слова О. Бобике­вича), «О не забудь!..» (слова В. Ма­сляка), «Ой шумить ліщина» (слова В. Пачовського). З вокальних дуетів Н. відомі «До ластівки» (1885, слова В. Навроцького), «Люблю дивитись…» (1904, слова О. Конисько­го). Першою виконавицею низки вокальних творів Н. була С. Крушельницька. Нині концертну програму із солоспівів О. та Н. Нижанківсь­ких з успіхом пропагує Л. Коструба. Пісенний фольклор Н. увійшов до збірки «Пісні народні» (Станиславів, 1904). Був одним із укладачів «Збôрника церковно-народныхъ песень» (випуск 1–3, Перемышль, 1900). Його твори увійшли до збірки «Солоспіви» (Л., 1997). У 2009 на те­леканалі «Культура» презентовано фільм про Н. «Священик, мо­лочар, композитор» (сценарист і режисер Б. Гнатюк). Імʼям Н. названі вулиці у Львові, Дрогобичі, Стрию; дитяча музична школа у Стрию, при якій діє Музей родини Нижан­ківських.