Нижанківський Степан Остапович

НИЖАНКІ́ВСЬКИЙ Степан Остапович (03. 01. 1897, с. Довжанка, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. — 09. 06. 1931, Львів, похов. у м. Стрий, нині Львів. обл.) — військовик, громадсько-політичний діяч, публіцист. Син Остапа, брат Нестора Нижанківських. Після закінчення гімназії в Стрию (1915) мобілізов. до австро-угор. армії, воював у ній до жовтня 1918. У ли­стопаді того ж року взяв участь у встановленні укр. влади у Стрию. Згодом служив в УГА старшиною штабу бригади та штабу 3-го корпусу. У травні 1920 на Вінниччині потрапив у польс. полон. Після звільнення з табору в Домб’є (Польща) 1921 переїхав до Відня, де вивчав право, на поч. серпня 1922 — до Праги. Продовжив студії з права у Карловому університеті, завершив навч. 1926 докторатом. Один із організаторів і кер. укр. молодіж. нац.-патріот. руху в Чехо-­Словаччині. Н. належав до діячів, які вважали за необхідне продов­жувати легал. і нелегал. засобами боротьбу за Укр. державу. Вступив до Групи укр. нац. молоді (ГУНМ), в якій проводив організац. і пропагандист. роботу. 1924 обраний чл. екзекутиви ГУНМ, кілька місяців 1926 був співред. її друк. органу — часопису «Національна думка». Співзасн., референт відділу міжнар. зв’язків, президент (1926–27) Центр. союзу укр. студентства (ЦЕСУС). Як пред- ставник цієї організації взяв участь у конф. Міжнар. студент. союзу в Гаазі (Нідерланди) 1923 та Празі 1926. Входив до УВО, 1926–27 уповноважений її Начал. команди у Чехо-Словаччині. Займався підготов. роботою зі створення єдиної укр. націоналіст. організації. На поч. 1927 від імені ГУНМ вів переговори з керівництвом Ліги укр. націоналістів, результатом яких стало створення Союзу організацій укр. націоналістів (обраний його секр.). Учасник конф. укр. націоналістів у Берліні (3–7 листопада 1927) і Празі (8–9 квітня 1928), внаслідок чого був утвор. Союз укр. націоналістів. Восени 1928 важко захворів і не зміг взяти участі в Установ. конгресі ОУН 28 січня — 3 лютого 1929, однак на ньому зачитано підготовлені Н. доповіді «Проблема майбутнього устрою України» і «Фашистська Італія». Обраний чл. Гол. суду ОУН і відп. ред. ж. «Розбудова нації». 1930 виїхав на лікування до Львова. Напередодні від’їз­ду признач. крайовим провідником ОУН зх.-укр. земель й одночасно крайовим командантом УВО на цій тер., але через невиліковну хворобу виконувати ці обов’яз­ки не міг. Автор спогаду «Перші дні перевороту в Стрию 1918 р.» («Український скиталець», 1921, № 1), ст. «Зрадницькі елементи в українській народній психіці» («Національна думка», 1926, ли­стопад), «Ми і жиди» (там само, 1927, ч. 1, 2), «За Українською Галицькою Армією» (там само, ч. 6), «До польсько-української комісії при СІЕ» («Студентський вісник», 1927, ч. 7–9), «Група Українсь­кої Національної Молоді» («Розбудова нації», 1928, ч. 8) та ін.

Рекомендована література

1. Посмертні згадки. Доктор Степан Нижанковський // Діло. 1931, 11 черв.;
   Google Scholar Internet
2. Др. Степан Нижанківський // Розбудова нації. 1931. Ч. 7–8;
   Google Scholar Internet
3. Наріжний С. Українсь­ка еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими вій­нами. Ч. 1. Прага, 1942;
   Google Scholar Internet
4. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. 1. 1920–1939. Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю