Нижанковичі
Визначення і загальна характеристика
НИЖАНКО́ВИЧІ — селище міського типу Самбірського (до липня 2020 — Старосамбірського) району Львівської області. У грудні 2016 з Нижанковиц. селищ. та Боршевиц. сільс. (підпорядк. с. Библо) рад утвор. Нижанковиц. селищну обʼєднану територіал. громаду (18,6 км2, 2524 особи), що 2020 була зарахована до Добромил. міської громади. Н. знаходяться на р. Вігор (притока Сану, бас. Вісли), у місці впадіння в неї малої р. Залісся, побл. укр.-польс. кордону, за 127 км від обл. центру та 36 км від Старого Самбора. Площа 3,7 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1879 осіб (складає 85,3 % до 1989); станом на 1 січня 2019 — 1814 осіб; переважно українці. Є залізнична станція та відділ прикордон. служби Мостис. прикордон. загону. На тер. Н. досліджено поселення 11–13 ст. У давньорус. період село мало назву Загуменки. 1408 надано Маґдебур. право. Тоді ж зведено значну кількість нових будівель «нижче» попередніх, унаслідок чого містечко почали називати Н. Пізніше тривалий час паралельно згадується й як Краснопілля. 1480 сталася велика пожежа. М-ко зазнавало частих нападів татар (зокрема 1496, 1502, 1527, 1620, 1621, 1624, 1626). Тут здавна були розвинені торгівля, гуральництво, пивоваріння, чинбар., ткац., шевське, кравец., слюсар., ковал., гончарне та ін. ремесла. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. відійшли до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1854–67 — повіт. центр. Відтоді — у складі Перемишл. пов. Н. багаті на поклади глини, тому за австр. влади засн. цегел. завод (1948 закритий, оскільки через нього був встановлений рад.-польс. кордон). 1810 проживали понад 1 тис. осіб. 1880 з 1752-х мешканців було 642 греко-католики, 643 юдеї і 467 римо-католиків. 1872 прокладено Першу угор.-галиц. залізницю. 1917 мешкали бл. 1 тис. поляків, 900 українців і 500 євреїв. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 — у складі ЗУНР. 1919–39 — знову під владою Польщі. 1920–34 — містечко, відтоді — село Львів. воєводства. 1921 мешкали 1865 осіб, з них 482 українці, 408 євреїв. У міжвоєнні роки діяла низка укр. осередків, зокрема «Просвіти», «Союзу українок», «Маслосоюзу», «Доросту». У вересні 1939 Н. зайняли рад. війська. 1939–59 — у складі Дрогоб., від 1959 — Львів. обл.; 1940–45 — Перемишл., 1959–2020 — Старосамбір., від 2020 — Самбір. р-нів. Від 1940 — смт. Тоді ж на базі паркет. ф-ки та тартаку засн. мебл. ф-ку (спочатку її вироб. пл. становила 326, 1966 — 5170, 1990 — 10 700 м2; у 1990-х рр. реорганізовано в АТ «Вігор»). Від 27 червня 1941 до 31 липня 1944 — під нім. окупацією. Нацисти створили ґетто, де розстріляли кілька сотень осіб. 1945–59 — райцентр. За рад. часів до Н. приєднали с. Заболотці. Жит. зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. 1954 відкрито памʼятник Т. Шевченку. 1979 у с-щі проживали 2193 особи. 1980–96 працювало підприємство «Сільгоспмаш», що виготовляло дит. візки та ранц. оприскувачі. Наприкінці 1990-х рр. засн. мебл. ф-ку «Чумак». Нині працює приватна агрофірма (вирощування зернових, овочів, ягід) та 4 деревооброб. підприємства. У Н. — профес. ліцей (засн. 1960 на базі МТС як художньо-ремісн. училище, 1965–76 — ПТУ № 11, 1976–84 — № 46, 1984–2007 — № 80), заг.-осв. школа (її осн. корпус збудовано 1907), дитсадок; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Памʼятки архітектури нац. значення: деревʼяна церква Пресвятої Трійці (16 ст.; храм тридільний, триверхий, муровані неф і бабинець мають квадратну форму, до напівкруглої апсиди добудовано з Пн. прямокутну ризницю), ратуша (19 ст.; нині адм. будівля). Збереглися костел Пресвятої Трійці (серед. 15 — 17 ст., перебудований 1720–30), церква Стрітення Господнього (1904), палац пані А. Грім (на межі 19–20 ст., у стилі сецесії; нині б-ка, майстерні профес. ліцею). 2008 споруджено церкву священномученика Йосафата. Серед видат. уродженців — актор, театр. художник 19 ст. В. Плошевський; літературознавець Є. Черноіваненко, лікар-хірург В. Ярешко, лікар, публіцист, громад.-політ. діяч Т. Лапичак, фахівець у галузі електромеханіки Й. Саляк, ґрунтознавець, географ М.-Р. Федорищак, журналіст, публіцист Й. Лось, майстриня худож. кераміки У. Ярошевич, актор, нар. арт. України Є. Федорченко, футболіст М. Плахетко. 1946–2001 у Н. мешкав етнограф, фольклорист, краєзнавець, графік В. Шагала, який багато зробив для дослідж. памʼяток архітектури та предметів давнього побуту Старосамбірщини.
Літ.: Кріль М. Старосамбірщина: історія і культура. 2009; Прокопець М. Слово про Нижанковичі. 2011; Слободян В. Українське сакральне будівництво Старосамбірського району. 2015 (усі — Львів).
С. П. Саламаха
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
