НИ́ЖНЄ СИНЬОВИ́ДНЕ (до 1946 — Синьовидсько Нижнє) — село Стрийського (до липня 2020 — Сколівського) ра­йону Львівської області. 2020 Нижньосиньовиднен. сільс. раду (під­порядк. с. Тишівниця) зараховано до Сколів. міської громади. Н. С. знаходиться побл. Комарниц. хребта Укр. Карпат, на лівому березі р. Стрий (на правому — Тишівниця; притока Дністра), за 95 км від обл. центру та 14 км від м. Сколе. Є ліс Марковиці. Охороняється памʼятка природи місц. значе­н­ня Комплекс мальовничих скель із лісонасадже­н­нями на г. Соколовець. Пл. села 2,11 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 1113 осіб; станом на 2019 — 950 осіб; пере­важно українці. Проходить автомобіл. шлях між­нар. значе­н­ня Київ–Чоп. Є залізнич. зупин. пункт Нижнє Синьовидне, що роз­таш. за 5 км від залізнич. ст. Верх­нє Синьовидне (в однойм. смт). За нар. пере­казами, у гірсь­кій котловині, де лежить село, у давнину було оз. Нижнє Синє Око, пере­крите зі Сх. горами Тов­стою та Роз­горецькою. Від поч. 13 ст. у пн. смузі гір Лисої та Магури (в ур­очищі Замчище стояв замок) почали селитися люди. У Руському літописі під 1241 згадується про пере­бува­н­ня в селі князя Данила Галицького. У давньорус. час тут працювала залізоплавил. піч, а від 1807 — металург. гута. У 16 ст. село закріпачено польс. феодалами. Жит. брали участь у оприш­ків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. С. ві­ді­йшло до Авст­рії (від 1867 — Австро-Угорщина). Після скасува­н­ня кріпацтва значна частина найкращої землі належала графу В. Бадені, який 1864 продав її під­приємцю Гат­тенбергу. 1919–39 — знову у складі Польщі. У 1-й пол. 1920-х рр. організовано осередок товариства «Просвіта». Діяли гуртки «Соколу», «Лугу», «Сільського господаря», «Хліборобного ви­школу молоді», «Доросту». У вересні 1939 уві­йшли рад. війська. 1939–59 — село Дрогоб., від 1959 — Львів. обл.; 1940–63 та 1966–2020 — Сколів., 1963–66 та від 2020 — Стрий. р-нів. Від червня 1941 до жовтня 1944 — під нім. окупацією. Мешканці за­знали сталін. ре­пресій. До серед. 1950-х рр. у Н. С. і його околицях вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Є поклади нафти. У Н. С. — заг.-осв. школа, Нар. дім, б-ка. Від 1991 діють православна та греко-катол. громади. Памʼятка архітектури нац. значе­н­ня — деревʼяна церква Успін­ня Пресвятої Богородиці (1803). У плані хрестовий одноверхий храм. Усі зруби гранчасті (за винятком прямокут. зрубу бабинця). Центр. обʼєм храму пере­критий високим намет. восьми­схилим, зруб бабинця — дво­схилим, а реш­та зрубів — пʼяти­схилими дахами. Стіни довкола оточує під­даш­шя, оперте на виносах вінців зрубу, а довкола бабинця — на різьблених стовпах. У інтерʼєрі центр. обʼєм від­критий на всю висоту. Біля церкви — квадратна в плані з намет. дахом дво­ярусна дзвіниця. Нижній ярус зрубний, а верх­ній каркасний. Збереглася також деревʼяна церква Іоан­на Хрестителя (1912). Серед видат. уродженців — письмен­ник В. Кепич, діяч ОУН–УПА М. Бобанич. 1912 у селі побував І. Франко. Деякий час мешкала письмен­ниця, фольклористка, громад. діячка Є. Бохенська.