Нижнє Синьовидне
Визначення і загальна характеристика
НИ́ЖНЄ СИНЬОВИ́ДНЕ (до 1946 — Синьовидсько Нижнє) — село Стрийського (до липня 2020 — Сколівського) району Львівської області. 2020 Нижньосиньовиднен. сільс. раду (підпорядк. с. Тишівниця) зараховано до Сколів. міської громади. Н. С. знаходиться побл. Комарниц. хребта Укр. Карпат, на лівому березі р. Стрий (на правому — Тишівниця; притока Дністра), за 95 км від обл. центру та 14 км від м. Сколе. Є ліс Марковиці. Охороняється памʼятка природи місц. значення Комплекс мальовничих скель із лісонасадженнями на г. Соколовець. Пл. села 2,11 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1113 осіб; станом на 2019 — 950 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Київ–Чоп. Є залізнич. зупин. пункт Нижнє Синьовидне, що розташ. за 5 км від залізнич. ст. Верхнє Синьовидне (в однойм. смт). За нар. переказами, у гірській котловині, де лежить село, у давнину було оз. Нижнє Синє Око, перекрите зі Сх. горами Товстою та Розгорецькою. Від поч. 13 ст. у пн. смузі гір Лисої та Магури (в урочищі Замчище стояв замок) почали селитися люди. У Руському літописі під 1241 згадується про перебування в селі князя Данила Галицького. У давньорус. час тут працювала залізоплавил. піч, а від 1807 — металург. гута. У 16 ст. село закріпачено польс. феодалами. Жит. брали участь у опришків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. С. відійшло до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Після скасування кріпацтва значна частина найкращої землі належала графу В. Бадені, який 1864 продав її підприємцю Гаттенбергу. 1919–39 — знову у складі Польщі. У 1-й пол. 1920-х рр. організовано осередок товариства «Просвіта». Діяли гуртки «Соколу», «Лугу», «Сільського господаря», «Хліборобного вишколу молоді», «Доросту». У вересні 1939 увійшли рад. війська. 1939–59 — село Дрогоб., від 1959 — Львів. обл.; 1940–63 та 1966–2020 — Сколів., 1963–66 та від 2020 — Стрий. р-нів. Від червня 1941 до жовтня 1944 — під нім. окупацією. Мешканці зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. у Н. С. і його околицях вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Є поклади нафти. У Н. С. — заг.-осв. школа, Нар. дім, б-ка. Від 1991 діють православна та греко-катол. громади. Памʼятка архітектури нац. значення — деревʼяна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1803). У плані хрестовий одноверхий храм. Усі зруби гранчасті (за винятком прямокут. зрубу бабинця). Центр. обʼєм храму перекритий високим намет. восьмисхилим, зруб бабинця — двосхилим, а решта зрубів — пʼятисхилими дахами. Стіни довкола оточує піддашшя, оперте на виносах вінців зрубу, а довкола бабинця — на різьблених стовпах. У інтерʼєрі центр. обʼєм відкритий на всю висоту. Біля церкви — квадратна в плані з намет. дахом двоярусна дзвіниця. Нижній ярус зрубний, а верхній каркасний. Збереглася також деревʼяна церква Іоанна Хрестителя (1912). Серед видат. уродженців — письменник В. Кепич, діяч ОУН–УПА М. Бобанич. 1912 у селі побував І. Франко. Деякий час мешкала письменниця, фольклористка, громад. діячка Є. Бохенська.
Літ.: Сколівщина. 1996; Сколівщина. Львівська область. 2010 (обидва — Львів).
С. М. Качур
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
