Нижнів

НИ́ЖНІВ – село Івано-Франківського (до липня 2020 — Тлумацького) району Івано-Франківської області. 2020 Нижнів. сільс. раду (31,92 км²; підпорядк. села Бушкалик, Купелів, Смерклів) зараховано до Тлумац. міської громади. Н. знаходиться на правому березі Дністра, у місці впадіння р. Тлумач, побл. межі з Терноп. обл., за 21 км від м. Тлумач та 30 км від залізнич. ст. Івано-Франківськ. Побл. села бере початок Каньйон Дністровський. Охороняється заповідне урочище Нижнівське (від 1993, 53 га), що входить до складу регіон. ландшафт. парку «Дністровський». За переписом насел. 2001, у Н. проживала 1991 особа; станом на 2019 — 1928 осіб; переважно українці. Через село проходить автомобіл. шлях Івано-Франківськ–Тернопіль. Виявлено артефакти кінця палеоліту, доби бронзи та 10–12 ст. Назву села пов’язують з його розташуванням — внизу горбистої навколиш. місцевості. Вперше згадується у писем. джерелах 1437. Від поч. 1490-х до серед. 1590-х рр. на сх. мисоподіб. виступі пагорба Холм, що тягнеться довгим хребтом і обмежує з Пн. село та долину р. Тлумач, стояв дерев’яний замок із земляними валами. Декілька разів зазнавав нападів молд. та татар. військ. Був зруйнований великим татар. загоном. На цьому ж пагорбі, дещо західніше перед 1-ю світ. війною спорудили форт австр. військові. У різні часи тут були чол. і жін. катол. монастирі. 1508 надано Маґдебур. право. Відтоді до серед. 1910-х рр. Н. був містечком. Після 1-го поділу Польщі 1772 відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1854–1939 — у складі Тлумац. пов. 1884 прокладено залізницю Станіславів (нині Івано-Франківськ) — Гусятин (нині Терноп. обл.) та відкрито ст. Нижнів (під час 2-ї світової війни колії розібрали нім. війська, коли відступали). Під час 1-ї світової війни Н. зазнав знач. руйнувань. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 — під владою ЗУНР. 1919–39 — знову в складі Польщі; адміністративно належав до Станіслав. воєводства. У цей час працював вапняний завод. Діяли осередки укр. т-в, зокрема й «Рідної школи». 1939 проживали 4940 осіб, з них 4185 українців (3230 греко-католиків, 955 римо-католиків), 650 євреїв, 100 поляків і 5 німців. У вересні того ж року Н. зайняли рад. війська. Від 1940 — у складі Тлумац. р-ну Станіслав. (від 1962 — Івано-Фр.) обл.; від 2020 — Івано-Фр. р-ну. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім. окупацією. Жит. зазнали сталін. репресій. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. У Н. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок»; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Традиційним стало проведення рай. фестивалів «Ой Дністре, мій Дністре» та «Надвечір’я». Є 10 колективів худож. самодіяльності, з них нар. — фольклор. колектив «Вільшина» та родин. ансамбль Губернатів. Здавна розвинені нар. промисли, зокрема різьблення на дереві, лозоплетіння та художня вишивка. Пам’ятки архітектури місц. значення: церква св. архістратига Михаїла та дзвіниця (1775), церква Введення у Храм Пресвятої Богородиці та дзвіниця (1852; культ. споруди належать громадам УГКЦ), млин (19 ст.; усі — дерев’яні). Збереглися фрагменти польс. та євр. цвинтарів. Встановлено пам’ятник Б. Хмельницькому. Серед видат. уродженців — фізик М. Котерлин, брати економіст, дійс. чл. НТШ Володимир і військ. діяч Людомир Огоновські, громад.-політ. діяч С. Винницький, польс. письменник К.-А. Чижовський, хор. диригент, співак, муз.-громад. діяч М. Левицький, майстер ковал. мистецтва Р. Ковалик. 1962–64 тут вчителював графік, живописець Я. Оленюк.

Л. С. Ковалюк, Н. В. Винник