Нижній Березів

НИ́ЖНІЙ БЕРЕ́ЗІВ – село Косівського району Івано-Франківської області. Підпорядк. Яблунів. громаді. Знаходиться на межі Гуцульщини та Покуття, у передгір’ях Карпат, на р. Лючка (притока Пістиньки, бас. Пруту), у місці впадання в неї Акри, за 26 км від райцентру та 24 км від залізнич. ст. Коломия. У навколиш. лісах (понад 200 га) ростуть смереки, ялини, сосни, модрини. За переписом насел. 2001, проживала 1231 особа; станом на 2019 — 1140 осіб; переважно українці. Через село проходить автомобіл. шлях Коломия–Яблунів–Делятин. На тер. Н. Б. знайдені кам’яні знаряддя праці доби міді, рим. монети. У давнину існувало поселення Березів, що вперше згадується у писем. джерелах 1412. У центрі (нині урочище Попівське) діяв православ. монастир, що у 17 ст. був зруйнований татар. загоном. Згодом село поділили на сх. (Долішній Березів, нині Н. Б.) і зх. (нині Вижній Березів) частини, місцевість, де були соляні джерела, назвали Баня-Березівська (нині Баня-Березів); 1907 з Верхнього Березова виділили Середній Березів (усі — нині Косів. р-ну). Жит. Н. Б., окрім солеваріння, займалися скотарством, землеробством, гончарством (є поклади жовтої глини), військ. справою. 1490 взяли участь в антипольс. повстанні під керівництвом І. Мухи, пізніше — у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького й опришків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1880 у Н. Б. було 290 дворів, проживали 1274 особи, з них 1113 українців, 67 євреїв, 34 поляки. Під час 1-ї світової війни село деякий час контролювали рос. війська. Після розпаду Австро-Угорщини встановлено владу ЗУНР. 1919–39 — у складі Польщі. 1931 у Н. Б. проживали 1498 українців і 334 поляки. У цей період функціонували читальня та осередки укр. т-в «Просвіта», «Народний університет», «Рідна школа», «Союз українок», «Господар», «Січ». 1933 відкрито філію Карпат. лещетар. клубу, що об’єднала аматорів і професіоналів гірськолиж. спорту України. Працювали 2 млини, 2 олійниці, мешкали 2 шевці, кравець, кушнір, 2 стельмахи, 4 ковалі, кілька ткачів, килимарів. У вересні 1939 увійшли рад. війська. Від 1 липня 1941 до 26 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Нижньоберезівці зазнали сталін. репресій. Нині розвинені вівчарство, скотарство, вирощування овочів і фруктів, зелений туризм, збір лікар. сировини, заготівля грибів, вишивання, писанкарство, різьбярство та ін. нар. промисли. У Н. Б. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, музей історії села; фельдшер.-акушер. пункт. Пам’ятки архітектури місц. значення: церква св. Миколая (1844, належить громаді УГКЦ), будинок Галанів (поч. 20 ст.). Серед видат. уродженців — географ, кліматолог, дійс. чл. НТШ Г. Дрогомирецький, лікар-хірург С. Ґеник, юрист, педагог, видавець В. (Я.) Арсенич, етнограф і громад.-культур. діяч П. Арсенич (автор ґрунт. статті про Н. Б. в «Історії міст і сіл» (К., 1971) та низки статей в ЕСУ), поет, видавець І. Малкович, поети Д. Арсенич, Г. Арсенич-Баран, М. Негрич, військ.-політ. діяч М. Арсенич, громад.-політ. діяч К. Ґеник-Березовський, громад. і культ.-осв. діяч І. Кузич-Березовський, польс. художник С.-Л. Обст, співак, нар. арт. України С. Фіцич. Тут багато разів бував І. Франко. У селі він написав оповідання «На вершку», збирав нар. пісні. У 1930-х рр. у Н. Б. жив (був одружений із А. Геник) письменник Я. Галан, приїжджали на відпочинок письменник Б. Лепкий, географ В. Кубійович, концертувала родина Крушельницьких.

Літ.: Кузич-Березовський І. Березівське боярство на тлі історії України. Детройт, 1962; Пелипейко І. Населені пункти Косівщини. Косів, 1995; Фіцич Д. П. Нижній Березів — повстанське село // Голос краю. 2001, 17 жовт.

М. М. Іванків