Нижній Вербіж

НИ́ЖНІЙ ВЕ́РБІЖ (давня назва — Вербʼяж Нижній) — село Коломийського ра­йону Івано-Франківської області. У грудні 2016 з Нижньовербіз., Великоключів., Верх­ньовербіз. і Мишин. сільс. рад утвор. Нижньовербіз. сільс. обʼ­єд­нану територіал. громаду (64,99 км², 10 395 осіб), до якої 2020 зараховано Ковалів. і Спас. громади. Нині тер. Нижньовербіз. громади 97,7 км². Н. В. знаходиться на правому березі Пруту (на лівому — м. Коломия; притока Дністра), за 70 км від обл. центру. Протікають також річки Лючка, Пістиньки та Сопівка. До Н. В. на Пд. Зх. і Пд. прилягають села Верх­ній Вербіж (давня назва — Вербʼяж Вижній) і Мишин, що в свою чергу межують із с. Великий Ключів. Пл. (у км²) Н. В. становить 11,4, Верх­нього Вербежа — 7,85, Мишина — 16,6, Великого Ключева — 29. За пере­писом насел. 2001, у Н. В. проживали 2751, у Верх­ньому Вербежі — 1510, у Мишині — 2846, у Великому Ключеві — 3417 осіб; станом на 2017 — від­повід­но 2547, 1399, 2606 і 3166; пере­важно українці. Станом на 2020 у Н. В. мешкали 2488 осіб. Тут проходить автомобіл. шлях на Гуцульщину й у Карпати (Камʼя­нець-Подільський–Татарів). Побл. Н. В. зна­йдено камʼяні сокири доби бронзи; у Великому Ключеві — артефакти культур кулястих амфор і бо­йових сокир. У Верх­ньому Вербежі виявлено поселе­н­ня голігр. культури фракій. гальштату; в Мишині — поселе­н­ня культури карпат. курганів. Здавна у цій місцевості росло багато верб. Первісно існувало одне поселе­н­ня, що мало назву Вербіж і згадується у писем. джерелах 1377. У документі 1443 вже окремо фігурували Н. В. і Верх­ній Вербіж. Подібна історія стосується й давнього поселе­н­ня Ключів, що пізніше було роз­ділене на Великий Ключів і Малий Ключів. Мешканці брали участь у пов­стан­ні під керівництвом І. Мухи (1490), у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького й оп­ришків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1854–1939 Н. В., Верх­ній Вербіж, Великий Ключів і Мишин входили до складу Печеніжин. і Коломий. пов.; 1920–39 — до Станіслав. воєводства; 1934–39 — до ґміни Вербʼяж Вижній. Під час 1-ї світової вій­ни — у зоні бо­йових дій. Після роз­паду Австро-Угорщини встановлено владу ЗУНР. 1919–39 — знову у складі Польщі. У між­воєн­ні роки функціонували осередки укр. т-в, зокрема й «Просвіти». У вересні 1939 уві­йшли рад. війська. Від­тоді — у складі Івано-Фр. (до 1962 — Станіслав.) обл.; 1940–57 — Печеніжин., 1957–62 — Яблунів., від 1962 — Коломий. р-нів. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. У Великому Ключеві, Мишині та їхніх околицях роз­ві­дано соляні джерела, поклади бурого вугі­л­ля, природ. газу, нафти, озокериту, воску. У Н. В. — заг.-осв. школа, дитсадок; Нар. дім, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Від­повід­ні освітні, культурні та мед. заклади є й у ін. селах Нижньовербіз. сільс. обʼ­єд­наної територіал. громади. Функціонують Нижньовербіз. школа мистецтв, Верх­ньовербіз. сільс. і Великоключів. шкіл. краєзн. музеї. Здобули популярність нар. фольклорні колективи «На­спів» Мишин. Нар. дому та «Ключівські візерунки» Великоключів. Нар. дому. На тер. громади роз­винені нар. промисли, зокрема різьбле­н­ня на дереві, лозо- та соломоплеті­н­ня. Традиційним стало проведе­н­ня масових фольк­лор. і реліг. свят. Горбистий ландшафт сприяє роз­витку пішохід. туризму, тут часто організовують спорт. змага­н­ня, зокрема й чемпіонати з мотокросу. У Н. В. збереглася деревʼяна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1756–1808, належить православ. громаді). Нині її охороняють як памʼятку архітектури нац. значе­н­ня. 2013 разом з ін. де­ревʼяними церквами карпат. регіону була включена у список світ. спадщини ЮНЕСКО. Хрестоподіб. пʼятикупол. храм належить до ви­знач. шедеврів дере­вʼяної архітектури Гуцульщини. По­вторює форми сакрал. споруд Поділ­ля та Слобожанщини. Церква Різдва Пресвятої Богородиці пере­крита бляхою. Завдяки стара­н­ням ре­ставраторів збережені первин­на зовн. форма куполів, давні іконостас та ікони. Обʼєк­том туризму є Довбушів дзвін у дзвіниці. 2005 нижньовербіз. греко-католики збудували муровану церкву Введе­н­ня в Храм Пресвятої Богородиці. У Верх­ньому Вербежі — церква св. архістратига Михаїла (1859); у Великому Ключеві — церква преподоб. Параскеви (1865), червона каплиця (поч. 20 ст.), школа (1926); у Мишині — церква св. великомучениці Параскеви Пʼятниці (1837). У Н. В. — па­мʼятник Т. Шевченку; символічна могила січових стрільців; 2 брат. могили вояків УПА, памʼятний знак на місці страти мешканців села енкаведистами; памʼятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни; у Верх­ньому Вербежі — погру­д­дя Т. Шевченка; символічна могила борцям за волю України, памʼят. хрест полеглим воїнам ОУН–УПА (в ур­очищі Під­гора); у Великому Ключеві — символічна стрілец. могила-па­мʼятник. Серед видат. уродженців — поетеса Л. Василик, громад.-політ. діяч П. Лаврук (обоє — Н. В.); опер. спів­ак М. Губчук (Верх­ній Вербіж); хімік М. Обушак, художник В. Петрук, виконавець на нар. інструментах, нар. арт. УРСР В. Попадюк, спів­ак, нар. арт. України І. Кавацюк (див. дует «Писанка»), скрипаль, засл. працівник культури України Д. Біланюк, виконавець на нар. інструментах, засл. майстер нар. творчості України М. Ти­мофіїв (усі — Мишин); письмен­ники, крає­знавці М. Савчук (засл. арт. України) і М. Васильчук, засл. працівники культури України Г. Луцак і Д. Жмундуляк (усі — Великий Ключів). У Н. В. — могила майстра різьбле­н­ня на дереві І. Семенюка. 1853–1901 у Мишині мешкав церк. і громад. діяч Й. Кобринський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю