Нижній Турів
НИ́ЖНІЙ ТУ́РІВ (до 1946 — Турочки Нижні) — село Самбірського (до липня 2020 — Турківського) району Львівської обл. 2020 Нижньотурівську сільську раду, якій було підпорядковане с. Верхній Турів (до 1946 — Турочки Вижні), зараховано до Боринської громади. Розташоване на р. Писана (притока Яблуньки, басейн Дністра), на території регіонального ландшафтного парку «Надсянський», поблизу українсько-польського кордону, за 16 км від м. Турка та 9 км від залізничної ст. Яблонка (с. Нижня Яблунька). Протікає значна кількість потічків, зокрема Рошин, Сколабан і Ясен. Площа 1,8 км2. За переписом населення 2001, у Нижньотурівській сільській раді проживало 997 осіб (у Н. Т. — 512, у Верхньому Турові — 485); переважно українці. Проходить автомобільний шлях Львів–Ужгород.
Тут виявлено залишки давньоруського городища. Село вперше згадується у писемних джерелах 1556. Після 1-го поділу Польщі 1772 село відійшло до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1854–67 — у складі Боринського, 1867–1939 — Турківського повіту. 1880 мешкали 385 греко-католиків і 32 юдеї. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 — у складі ЗУНР. 1919–39 — знову під владою Польщі. 1920–31 — село Станіславського, 1931–39 — Львівського воєводств. Н. Т. належав до ґміни Бориня. 1921 проживало 614 осіб. У вересні 1939 село зайняли радянські війська. 1939–59 — Дрогобицької, від 1959 — Львівської обл.; від 17 до 26 січня 1940 — Висоцького, відтоді до 1959 — Боринського, 1959–2020 — Турківського, від 2020 — Самбірського районів. Жителі зазнали сталінських репресій. Від червня 1941 до липня 1944 — під німецькою окупацією. 1945–46 до населеного пункту було приєднано східну частину с. Соколики (західна його територія, на лівому березі Сяну, відійшла до Польщі). Багатьох мешканців було примусово переселено. До середини 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. 1970 мешкало 570, 1989 — 480 осіб.
Нині в селі є навчально-виховний комплекс; Народний дім, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт. У Верхньому Турові збереглася церква св. Пантелеймона (1890, будівля терезіанського типу); у Н. Т. — церква Успіння Пресвятої Богородиці (1914, у неоукраїнському стилі; обидві — деревʼяні); у присілку Соколики — церква св. Дмитрія (1931, цегляна).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
