Нижча Кропивна
Визначення і загальна характеристика
НИ́ЖЧА КРОПИ́ВНА (давні назви: Кропивна, Кропивна Нижча) — село Гайсинського (до липня 2020 — Немирівського) району Вінницької області. 2016 Н. К. у складі Райгород. сільс. ради увійшла до Райгород. сільс. обʼєднаної територіал. громади. Село знаходиться на лівому березі Південного Бугу, побл. регіон. ландшафт. парку «Немирівське Побужжя», за 90 км від обл. центру, 22 км від м. Гайсин, 30 км від м. Немирів та 4 км від с. Райгород. З Пн. на Пд. через Н. К. протікає р. Кропивнянка; вище за її течією лежить с. Вища Кропивна. Площа 1,74 км2. За переписом насел. 2001, проживали 292 особи; 2019 — 248 осіб; переважно українці. Є залізнич. зупин. пункт Семенки, що розташ. за 6 км від ст. Самчинці. Проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Ужгород–Довжанський (Луган. обл.). Виявлено поселення доби бронзи (на Зх. від Н. К.), 2 поселення черняхів. культури (на Зх. і Пд. Зх.), словʼян. поселення (6–7 ст.; на сх. околиці), а також декілька курганів, зокрема й скіф. часу. Вперше згадується у писем. джерелах 16 ст. під назвою Кропивна. Тривалий час належала козац. шляхет. родині Байбуз, які мали русько-татар. походження. Тихін Михайлович Байбуза був брацлав. писарем, кошовим отаманом (1595, 1598) і гетьманом реєстр. козаків (1597–98), у листопаді 1598 очолював похід запороз. козаків на Перекоп. Його нащадки брали участь у козац.-селян. повстаннях 1620–30-х рр. і Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У Кропивній Байбузи збудували замок, що 1652 був спалений. За адм. поділом 16–18 ст. — у межах Брацлав. воєводства. Поселення потерпало від нападів кримськотатар., турец. і польс. загонів. За Андрусів. перемирʼям 1667 залишилося під владою Польщі. У 18 ст. як посаг кропивнян. землі від Байбуз відійшли до шляхтичів Лячинських, які тут збудували свою резиденцію, звели костел (1893 розібрано) та заснували суконну ф-ку. Пізніше належали шляхтичам Гоголевським і Главатським. Від 1749 діяла деревʼяна церква Покрови (1875–82 її замінено на новий і значно більший деревʼяний храм, донині не зберігся). Деякі жит. влилися до повстан. загонів під час Коліївщини. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1797–1925 — село Поділ. губ.; 1797–1923 — Гайсин. пов. Існувала Нижчекропивнян. волость (1885 — 1331 двір, 9605 осіб, у Н. К. — відповідно 152 і 888), до якої належали Вища Кропивна (108 і 569), Кунка (102 і 645; нині Гайсин. р-ну), Лоївці (59 і 338), Мельниківці (117 і 624), Носівці (182 і 1568), Ометинці (281 і 1600), Остолопів (111 і 769), Райгород (109 і 600). У 1846 через село до Брацлава проїжджав Т. Шевченко. У 2-й пол. 19 ст. у Н. К. працювали 3 водяних млини та цегел. завод. На поч. 20 ст. діяв розсадник фрукт. дерев М. Грюнера, що був одним з найкращих на Поділлі. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 з частин Рубан., Нижчекропивнян. і Юрковец. волостей у складі Гайсин. округи утвор. Ситковец. р-н (існував до 1931 та 1933–62). У 1925–30 Н. К. — у складі Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1931–33 та 1962–2020 — Немирів., 1959–62 — Брацлав., від 2020 — Гайсин. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 134 воїни-земляки (встановлено памʼятник). У рад. період Н. К. входила до Вищекропивнян. сільс. ради. Нині у селі — клуб і фельдшер.-акушер. пункт. Функціонують жін. та юнац. самодіял. художні колективи. Серед видат. уродженців — етнограф В. Зінич і військ. діяч Армії УНР М. Коваль-Медзвецький.
Літ.: Дець В. С. Немирівщина від сивої давнини до кінця ХХ століття: Істор.-краєзн. нарис. Немирів, 1999; Лесько О. І. та ін. Немирівщина від витоків до сьогодення. В., 2013.
К. І. Яцько
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
