НИЗОВИ́Й Іван Данилович (03. 01. 1942, с. Марківка Штепів., нині Сум. р-ну Сум. обл. — 30. 09. 2011, Луганськ) — поет, публіцист, журналіст, громадський діяч. Член НСПУ (1972) та Всеукр. товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Лауреат премій ім. Б. Горбатова, М. Чернявського, братів Б. і Л. Лепких, О. Гірника. Навч. заочно на факультеті жур­налі­стики Львів. університету та Вищих літ. курсах при Літ. ін­ституті в Москві (1979–80). У 1,5-річ. віці залишився сиротою, виховувала бабуся Уляна. Після закінче­н­ня 6-го кл. працював у колго­спі, на будовах Казах­стану, Пів­ночі, України, після служби в рад. армії — директор Буського Будинку піонерів (Львів. обл.), у ред. рай. газет, одночасно на­вча­ючись у вечір. школі. Від 1966 — у Луганську, де понад 10 р. працював в обл. та рай. газетах, був ст. ред. студії телебаче­н­ня, 1992–98 очолював обл. організацію НСПУ. Друкуватися почав 1960. Одна з особливостей твор. манери Н. — на­да­н­ня образу лірич. героя автобіогр. характеру, здебільшого емоц. напруга досягається через зображе­н­ня туги за втраченими в роки вій­ни батьками, без­радіс. й голод. дитинства, ран­нього змужні­н­ня. У своїх творах оспівував природу, побут, духовні цін­ності українського народу, його прагне­н­ня до самоствердже­н­ня, бажа­н­ня здобути свободу й незалежність. Однією з характер. рис як філос., так і громадян. лірики письмен­ника є її виразна публіцистичність: писав на злобу дня, часто мимоволі римуючи свої думки про наболіле, порушував сер­йозні теми з усією гостротою слова у числен. ста­т­тях, опубл. в обл. і рай. газетах, зокрема в г. «Молодогвардієць». Тут 1988 Н. на­друкував ст. «Бути — народом», що мала знач. вплив на процес нац. від­родже­н­ня на Луганщині. У ній автор не лише пред­ставив точку зору на сусп. процеси альтернативну офіційній, а й першим від­крито заявив про нац. пригнобле­н­ня українців на Сх. і Пд. України та утиски носіїв української мови. Писав для дітей — зб. «Сóрок сорóк» (2002), «Мóрок морóк», «Летючий кінь», «Річки-малючки», «Блакитні вени України», «Крізь віки — вовіки» (усі — 2003), «Страдноцвіт» (2005), «Ми єсть народ», «Річки-потічки» (обидві — 2007), «Гомінкі струмочки», «Ой, Комуно моя — Ойкумено...» (обидві — 2009) і «Винятковість» (2010; усі — Луганськ). Його твори пере­кладені англ., болгар., польс., рос., словац., татар., чес., чувас. мовами. 2017 роз­почато вид. 5-том. зі­бра­н­ня творів Н. «Бути — народом!». На честь Н. встановлено мемор. дошки в рідному селі (також на­звано вулицю) та м. Сватове (Луган. обл.), 2015 Рівнен. обл. організацією НСПУ засн. всеукр. літ. премію його імені.