Низькогір’я
Визначення і загальна характеристика
НИЗЬКОГІ́Р’Я — низьковисотні гори з максимальними абсолютними висотами до 1000 м і відносними перевищеннями до 500 м. Поширені як у крайовій частині гір. систем, де межують з передгір’ям (абсолютні вис. до 500–700 м), так і в межах середньовисот. гір (абсолютні вис. до 2000 м). Для Н. характерні випуклі хребти з куполоподіб. вершинами, крутими і спадистими схилами, синклінал. зниження та міжгір. улоговини. В Укр. Карпатах поширені Н.: складчасто-насувні на крейдово-палеоген. флішових відкладах (Низькогірно-скибова область), складчасто-брилові на палеоген. відкладах (Міжгірно-верховин. область), грабен-синклінал. еродовані на палеоген. відкладах, моноклінал.-брилові та горст-антиклінал. на верхньоюр. відкладах (Низькогірно-стрімчак. область), складчасто-блокові на палеоген. і неоген. відкладах (Горбогірно-улоговинна область), горбисто-пасмові на неоген. туфово-лавових породах (Низькогірно-вулкан. область). Для Кримських гір характерні Н.: блокові з грабен-синклінал. зниженнями на крейдових і верхньоюр. відкладах, складчасто-брилові на юрських і крейдових відкладах, моноклінал.-брилові та горст-антиклінал. на верхньоюр. відкладах (Гір.-крим. область), а також дрібноблокові на таврій. фліші (Крим. пд.-бережна область).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
