Никоненко Леонід Максимович

НИКОНЕ́НКО Леонід Максимович (24. 01. 1929, с. Будилка, нині Сум. р-ну Сум. обл. — 24. 03. 2016, Сімферополь) — драматург, актор. Член НСПУ (1985). Навч. у Сум. пед. ін­ституті (до 1950), закін. Харків. театр. ін­ститут (1957; викл. І. Марʼяненко). 1957–94 — актор, заст. дир. Крим. муз.-драм. театру (Сімферополь), де зі­грав чимало характер. ролей, був одним із провід. артистів. Писати почав на поч. 1950-х рр. під час служби в армії у військ. газетах — короткі оповіда­н­ня, замальовки та нариси про армій. будні, своїх друзів. Дебютував 1973 пʼєсою «Голубий слід», що тоді ж була по­ставлена в рідному театрі й отримала схвал. від­гуки та від­знач. на респ. конкурсі як найкращий драм. твір на вироб. тематику. Автор пʼєс «Чужий» (1980), «Сільсь­кі дівчата» (1985), «Полынь» (1987), «Гріховодник» («Син­дром», 1990), «Роз­трачене коха­н­ня» (1993), «Чмо» (1998; пере­роблена на «Дамський роман», 2003). Перші його 3 пʼєси опубл. у репертуар. зб. «Райдуга» (Київ), ін. — отримали до­звіл репертуар. колегії Міністерства культури України на їхню по­становку (йшли у низці театрів України, Білорусі та РФ). Н. заявив себе май­стром творе­н­ня го­строконфлікт. сюжетів і своєрід. типів — персонажів, яких можна зустріти в житті, через що вони наділені справж. емоціями, живою мовою. Пʼєси обʼ­єд­нує трагічна доля героїв незалежно від їх соц. стану чи роду занять — будь то талановитий митець чи звичай. простолюдин. Остан­ні 2 твори присвяч. злободен. про­блемам, що виникли в роки незалежності України. 2002 ви­дав кн. спогадів «Будилка: Пошуки, спогади, роз­думи».

Завантажити статтю