Никоненко Леонід Максимович

НИКОНЕ́НКО Леонід Максимович (24. 01. 1929, с. Будилка, нині Сум. р-ну Сум. обл. — 24. 03. 2016, Сімферополь) — драматург, актор. Член НСПУ (1985). Навч. у Сум. пед. інституті (до 1950), закін. Харків. театр. інститут (1957; викл. І. Мар’яненко). 1957–94 — актор, заст. дир. Крим. муз.-драм. театру (Сімферополь), де зіграв чимало характер. ролей, був одним із провід. артистів. Писати почав на поч. 1950-х рр. під час служби в армії у військ. газетах — короткі оповідання, замальовки та нариси про армій. будні, своїх друзів. Дебютував 1973 п’єсою «Голубий слід», що тоді ж була поставлена в рідному театрі й отримала схвал. відгуки та відзнач. на респ. конкурсі як найкращий драм. твір на вироб. тематику. Автор п’єс «Чужий» (1980), «Сільсь­кі дівчата» (1985), «Полынь» (1987), «Гріховодник» («Синдром», 1990), «Розтрачене кохання» (1993), «Чмо» (1998; перероблена на «Дамський роман», 2003). Перші його 3 п’єси опубл. у репертуар. зб. «Райдуга» (Київ), ін. — отримали дозвіл репертуар. колегії Міністерства культури України на їхню постановку (йшли у низці театрів України, Білорусі та РФ). Н. заявив себе майстром творення гостроконфлікт. сюжетів і своєрід. типів — персонажів, яких можна зустріти в житті, через що вони наділені справж. емоціями, живою мовою. П’єси об’єднує трагічна доля героїв незалежно від їх соц. стану чи роду занять — будь то талановитий митець чи звичай. простолюдин. Останні 2 твори присвяч. злободен. проблемам, що виникли в роки незалежності України. 2002 ви­дав кн. спогадів «Будилка: Пошуки, спогади, роздуми».

Рекомендована література

1. Кононенко Д. «Чистий перед людьми і совістю…»: (До 80-річчя від дня народж. актора і драматурга Л. Никоненка) // КСв. 2009, 23 січ.;
   Google Scholar Internet
2. Вишняк М. Леонід Никоненко // Слово рідне українське. Сф., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю