НОВА́КОВИЧ Стоян (Новаковић Стојан; 01. 11. 1842, м. Шабац, нині Сербія — 18. 02. 1915, м. Ниш, нині Сербія) — сербський історик, письмен­ник, критик, пере­кладач, політичний діяч, дипломат. Акад. Серб. АН і мистецтв (1886; голова — 1906–15). Закін. Вищу гімназію (1860), ліцей (1863) у Белґраді. Учителював у белґрад. гімназії; від 1872 — професор кафедри пд.-словʼян. мов і літ-ри «Великої школи» (нині Белґрад. університет). Один із кер. Про­гресив. партії. Кілька разів був міні­стром нар. освіти і внутр. справ, 1895–96 та 1909 — головою РМ. Посол Сербії в Туреч­чині (1885–92, 1897), Франції (1899), Росії (1900–04). В юні роки Н. написав чимало вір­шів (окреме вид. «Певаниjа») і оповідань (зб. «Несрећни анђељак»; 1913 в Белґраді ви­йшла його істор. повість «Калуђер и хаjдук»). Автор багатьох статей і моно­графій з історії Сербії, історії серб. мови та літ-ри, бібліо­графії. Засн. і ред. ж. «Вила» (Белґрад, 1863–68), в якому друкували й укр. твори, зокрема нар. пісні, оповіда­н­ня Ю. Федьковича в його перекл., поезії «Заповіт» і «Хустина» Т. Шевченка в перекл. В. Николича. Н. досить точно пере­клав прозою поему Т. Шевченка «Неофіти» («Вила», 1868, № 12, 13). У примітці до свого перекл. він писав, що неофіти — це християни 1 ст., а в пере­слідува­н­нях, яких вони за­знавали, поет зна­йшов подіб­ність до гонінь влас. поневоленого народу, також від­значав тенденційність поезії Т. Шевченка, глибоку любов до свого гнобленого народу, називав його одним із перших поетів у світі, який «на тих струнах таким чином за­грав».