Розмір шрифту

A

Нова Прилука

НОВА́ ПРИЛУ́КА — село Він­ницького (до липня 2020 — Липовецького) ра­йону Він­ницької області. 2017 з Ново­прилуц. і Старо­прилуц. сільс. рад ут­вор. Старо­прилуц. сільс. обʼєд­нану територ. громаду (67,01 км2, станом на 1 січня 2019 — 3321 особа), що 2020 була зарахована до Турбів. громади. Н. П. роз­таш. на правому березі р. Дес­на (Десенка; притока Пів­ден­ного Бугу; на лівому — Стара Прилука), за 30 км від обл. центру та 35 км від м. Липовець. Площа 5,07 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 1942 особи; пере­важно укра­їнці. Н. П. та Стара Прилука мають спіл. історію, до поч. 19 ст. вони склада­ли одне містечко Прилука, що вперше згадується в Іпатіїв. літописі під 1146, коли галиц. князь Володимир Володаревич воював із київ. князем Всеволодом. У джерелах поч. 16 ст. власником за­значений князь Збаразький. Після Люблін. унії 1569 Прилука ві­ді­йшла від Великого князівства Литовського до Польщі. У 1-й пол. 17 ст. франц. фортифікатор Ґ. де Боплан наніс її як містечко на карту Брацлавщини. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хме­льницького, гайдамац. русі та пов­­стан­ні на чолі з фастів. полковником С. Палієм. У липні 1648 після Корсун. битви тут гостювали М. Кривоніс з ханом Гіреєм. 1648–67 існувала Прилуц. сотня Кальниц. полку. За Андрусів. договором 1667 навколишні землі повернуто під владу Польщі. 1730 на прав­обереж. частині збудовано деревʼяну церкву Святої Трійці. 1780 Ново­прилуц. ключ пере­йшов у власність графині Г. Калиновської-Бедржицької. Згодом на тер., де нині знаходить­ся Н. П., пере­селилися старо­прилуц. євреї. До кін. 18 ст. Прилука остаточно роз­ділилася на 2 частини. Н. П. стала торг. містечком. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у скла­ді Рос. імперії. 1793–96 — містечко Брацлав. намісництва; 1796–1923 — Київ., 1923–25 — Поділ. губ.; 1797–1846 — Махнів., 1846–1923 — Бердичів. пов. Тривалий час іс­ну­вала Прилуц. (Ново-Прилуц.) во­лость, до якої були зарах. містечко Турбів (нині смт), села Костянтинівка та Холявинці. У серед. 19 ст. Н. П. належала польс. шляхтичам Березовським, Болсуновським, Гой­жевецьким, Карським, Під­висоцьким і Савицьким. У цей період містечко також називали Киселями. 1886 у Н. П. мешкали 1204, 1900 — 3922 особи. На­прикінці 19 ст. знач. земле­власником став нім. поміщик Меринґ. Тоді ж, окрім церкви, діяли костел, синагога, 2 євр. молитовні будинки, працювали цукр., пивовар. і винокур. заводи, кін­ний і 2 водяних млини, збирали 3 ярмарки на рік. 1903 від­крито однокласне (від 1904 — двокласне) парафіял. училище. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1923–29 — Прилуц., 1935–59 — Турбів., 1930–35 та 1959–2020 — Липовец., від 2020 — Вінн. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 40 осіб), за­знали сталін. ре­пресій. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім. окупацією; створ. ґетто. У брат. могилі похо­ва­но 77 рад. воїнів-визволителів. Встановлено памʼятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни. У Н. П. — заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; лікарня, центр первин. мед.-сан. допомоги, амбулаторія. Памʼятка архітектури нац. значе­н­ня — церква св. Параскеви (поч. 19 ст.). Храм створ. у стилі класицизму, це­гляний, прямокутний у плані, з гранча­стою апсидою, тринавний, чотиристовпний, одноглавий. Над центр. частиною — шатр. покри­т­тя на деревʼяному барабані; над притвором — деревʼяна дзвіниця зі шпилем. На пн. і пд. фасадах облаштовано двоколон­ні лоджії, зх. фасад роз­членований пілястрами й увінчаний трикут. фронтоном. В інтерʼєрі на стінах — олій. живопис кін. 19 ст. Збереглися комплекс лікарні у стилі модерну (1912, памʼятка архітектури місц. значе­н­ня) та палац неві­домого шлях­тича у стилі класицизму (кін. 19 ст.). Серед видат. уродженців — мікробіо­лог, Нобелів. лауреат З.-А. Ваксман і фахівець у галузі металургії, чл.-кор. АН СРСР Д. Чижиков.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о насе­лен­ныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К.,1864; Біла Церква, 2005; Липовецький район: Паспорт-альбом території. Липовець, 2000; З історії села та єврейської громади Нової Прилуки // Кучер В. О., Роговий О. І. Зельман Абрахам Ваксман. В., 2003.

Р. Б. Цикало

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2021
Том ЕСУ:
23
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Населені пункти
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
72305
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
124
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 152
  • середня позиція у результатах пошуку: 9
  • переходи на сторінку: 5
  • частка переходів (для позиції 9): 131.6% ★★★★★
Бібліографічний опис:

Нова Прилука / Р. Б. Цикало // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-72305.

Nova Pryluka / R. B. Tsykalo // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2021. – Available at: https://esu.com.ua/article-72305.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору