Нова Мощаниця

НОВА́ МОЩАНИ́ЦЯ (до поч. 20 ст. — Солтиська Мощаниця) — село Рівненського (до липня 2020 — Здолбунівського) району Рівненської області. Належить до Мізоц. громади. Знаходиться у центр. частині Мізоцького кряжу, на р. Свитенька (ін. назва — Збитинка; притока Вілії, бас. Дніпра; на правому — с. Стара Мощаниця), за 50 км від обл. центру, 36 км від м. Здолбунів, 25 км від м. Дубно Рівнен. обл. та 10 км від залізнич. ст. Мізоч. На Пд. села ростуть значні ліс. масиви. Неподалік проходить межа з Дубен. р-ном, за бл. 6 км — із Кременец. р-ном Терноп. обл. Побл. с. Мала Мощаниця — Мощаниц. ентомол. заказник місц. значення (44 га). Пл. Н. М. 3,79 км². За переписом насел. 2001, проживали 850 осіб; на поч. 2020 — 610 осіб; переважно українці. Виявлено артефакти палеоліту, неоліту, бронз. доби та раннього середньовіччя, знайдено старовинні монети, зокрема й римські. Тут досліджено майстерню крем’яних знарядь праці доби міді. Здавна Н. М. була присілком Старої (Великої) Мощаниці, що вперше згадується у писем. джерелах 1444 як власність Федька — канцлера князя Свидриґайла. За нар. переказами, перші поселенці сюди перебралися з Поділля, щоб у непрохід. лісах врятуватися від татар. нападів. Після Люблін. унії 1569 навколишні землі від Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. Тривалий час ними володіли князі Острозькі та Любомирські. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусів. перемир’ям 1667 та за умовами «Вічного миру» 1686 залишилися в складі Польщі. 1775 новими власниками стали шляхтичі Дуніни-Карвицькі. У тому ж році у Солтиській Мощаниці було 32 двори, об’єднаних у 8 солтисів (госп-в). Після 3-го поділу Польщі 1795 відійшла до Рос. імперії. Відтоді до 1920 — у складі Волин. губ.; 1921–39 — Волин. воєводства; до 1925 — Дубен., 1925–39 — Здолбунів. пов.; до 1920 належала до Будераз. волості, 1921–39 — до однойм. ґміни. На поч. 20 ст. отримала статус окремого села з сучас. назвою. Місц. селяни займалися садівництвом, городництвом, гончарством та ін. нар. промислами. За Ризьким мирним договором 1921 Н. М. відійшла до Польщі. У тому ж році мешкали 1567 осіб. У вересні 1939 увійшли рад. війська. Від 1939 — у складі Рівнен. обл.; 1940–59 — Мізоц., 1959–2020 — Здолбунів., від 2020 — Рівнен. р-нів. Багато жит. зазнали сталін. репресій. Від кін. червня 1941 до кін. січня 1944 — під нім. окупацією. Діяло рад. підпілля. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. До 1959 та від 1994 — центр сільс. ради. 1959–94 Н. М. належала до Півчен. сільс. ради. Є поклади торфу. Працюють фермер. господарства «Росавка» (осн. напрям — садівництво) та «Ольвія» (рослинництво). У Н. М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-дитсадок»; клуб, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Функціонує нар. фольклор. ансамбль «Родовід». Пам’ятка архітектури місц. значення — дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1894). Серед видат. уродженців — журналіст, громад. діяч Б. Гривачевський.

Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.). Т. 2. Вінніпеґ, 1986; Фелонюк А. Герб і прапор села Нова Мощаниця // Знак. 2013. № 59.

І. А. Корнійчук