Нова Іванівка село Болградського району
Визначення і загальна характеристика
НОВА́ ІВА́НІВКА (до 1940 — Іванове, Іванівка Болгарська) — село Болградського (до липня 2020 — Арцизького) району Одеської області. Належить до Арциз. громади. Знаходиться на лівому березі р. Киргиж-Китай (впадає в оз. Китай, бас. Дунаю), за 160 км від обл. центру, 35 км від м. Арциз, 25 км від кордону з Молдовою та 20 км від залізнич. ст. Аліяга. Площа 3,54 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2018 осіб; з них назвали рідною мововою болгарську 88,06 %, рос. — 5,3 %, укр. — 3,62 %, ґаґауз. — 1,93 %, молдов. — 0,84 %, вірм. — 0,15 %, нім. — 0,1 %. Раніше тут було ногай. поселення Ескі-Кубей. 1822 задунай. болгари, які отримали дозвіл від рос. влади на освоєння навколиш. земель, заснували с. Іванове, що адміністративно належало до Буджац. округи Бессараб. обл. (1873–1918 — губ.). Його назва походить від імені гол. попечителя Бессарабії, рос. генерала Івана Інзова (2012 встановлено погруддя). 1827 проживали 56, 1832 — 135 сімей. Мешканці займалися вівчарством і вирощуванням пшениці, жита, вівса, ячменю, конопель, льону, проса. Діяли водяний і 2 вітряних млини. 1832–71 — центр Нижньо-Буджац. округи, від 1871 — Іваново-Болгар. волості. Повіт. поділ кілька разів змінювався, тривалий період село входило до Аккерман. пов. У 2-й пол. 1830-х рр. збудовано цегл. церкву Іоанна Воїна (1959 була зруйнована; 1996–2016 зведено Іоанно-Предтечен. церкву). Відтоді деякий час функціонувала парафіял. школа. 1845 мешкали 554, 1859 — 668, 1875 — 1190 осіб. У серед. 19 ст. тут також почали саджати картоплю та кукурудзу, набуло поширення городництво та садівництво. Поступово розвивалися й ремесла, зокрема ковальство, теслярство, бондарство, каменярство, чинбарство, ткацтво. Декілька кустарів виготовляли одяг і взуття. 1870 відкрито однокласну школу (від кін. 19 ст. — двокласна). 1886 — 167 дворів, 1165 жит. За Всерос. переписом насел. 1897, мешкали 1748 осіб. На фронтах 1-ї світової війни загинули 44 воїни-земляки (є памʼят. знак). Від січня 1918 до 28 червня 1940 та від 22 липня 1941 до 25 серпня 1944 — під румун. владою. 1929 у селі провели Конгрес болгар Бессарабії. Від серпня до грудня 1940 — у складі Аккерман., відтоді — Ізмаїл., від 1954 — Одес. обл. 1940–62 — райцентр. 1960 встановлено памʼятник рад. воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни; 1972 — памʼятний знак на честь 150-річчя заснування села. Від 1962 — у складі Болград., згодом — Арциз., від 2020 — Болград. р-нів. Наприкінці 1960-х рр. проживали 3,2 тис.; за Всесоюз. переписом насел. 1989, — 2623 особи. У Н. І. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. Серед видат. уродженців — геолог, стратиграф-палеонтолог О. Каптаренко-Черноусова, брати архітектор Іван і фахівець у галузі виноградарства, фітопатолог Петро Кіскіни.
С. С. Стаматов
Додаткові відомості
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
