Нова Зеландія

НОВА́ ЗЕЛА́НДІЯ (англ. — New Zealand, маорі — Aotearoa) — держава у пів­ден­но-західній частині Тихого океану. Знаходиться на 2-х найбільших о-вах — Пн. і Пд. та дрібніших о-вах і острів. групах (Стюарт, Чатем, Окленд, Кемпбелл, Баунті, Антиподів та ін.). На Зх. від­о­кремлена Тасмановим морем від Австралії, на Пн. — морем Фіджі від Нової Каледонії, Фіджі та Тонґи. Площа 268,8 тис. км². Насел. 4,7 млн осіб (2018): європейці (70,2 %), маорі (16,5 %) та ін. Столиця — Вел­лінґтон (415 тис. осіб, 2020). Адм.-територ. поділ — 16 регіонів та 1 тер. Офіц. мови: англ. (95,4 %), маорі (4 %), новозеланд. мова жестів (0,5 %). Віро­­сповіда­н­ня: ате­їсти (48,6 %), християни (37,3 %), інду­їсти (2,7 %), послідовники синкретич. релігій маорі, мусульмани (по 1,3 %), буд­дисти (1,1 %). Міське насел. становить 86,7 %, найчислен­ніше місто — Окленд (1,6 млн осіб, 2020). Держ. устрій — унітарна держава, форма правлі­н­ня — кон­ституц. монархія. Глава держави — британ. монарх (від 1952 — Єлизавета ІІ), який править через генерал-губернатора (від 2016 — П. Лі Редді). Вищий законодав. орган — однопалат. парламент (Палата пред­ставників), що складається із 120-ти чл., яких обирають на 3 р. Вищий орган виконав. влади — КМ, що звітує перед Палатою пред­ставників. Премʼєр-міністр, обраний від парламент. більшості, при­значається генерал-губернатором. Н. З. не має кодифіков. кон­ституції. Разом із о-вами Кука та Ніуе (самоврядні тер. у вільній асоц. із Н. З.), о-вами Токелау та антарктич. тер. Росса (під упр. Н. З.) утворює Королівство Н. З. — обʼ­єд­на­н­ня тер. (не має статусу держави), на яких монарх Н. З. ви­знаний очільником. Н. З. — чл. ООН, Королівства Спів­дружності, АНЗЮС (військ. союз із США та Австралією), МВФ, Між­нар. банку рекон­струкції та роз­витку, Азій.-Тихоокеан. екон. спів­робітництва, Організації екон. спів­робітництва та роз­витку, Австрал. групи. Перші ві­домі людські спільноти, що роз­селилися на Пд. та Пн. о-вах від кін. 13 — поч. 14 ст., прибули зі Cх. Полінезії та сформувалися як окремий народ — маорі. Вони за­ймалися під­січно-вогневим землеробством, збиральниц­твом, мисливством і рибальством. Серед ремесел роз­вивалися плеті­н­ня, різьбле­н­ня. Племена (іві) складалися з кланів (хапу) і обʼєд­нувалися у союзи племен — вака. Похоло­да­н­ня, землетруси, цунамі, збідне­н­ня фауни, що припало на поч. 16 ст., загострили між­племін­ну боротьбу за ресурси, що сформувало традиції веде­н­ня вій­ни (зокрема церемоніал. канібалізм) та будівництва укріплених поселень — па. 1642 на тер. Н. З. прибули перші європейці у складі екс­педиції гол­ландця А. Тасмана. Тоді ж о-ви отримали назву Земля Штатів, а згодом — Н. З. (за на­звою однієї з нідерланд. провінцій). 1769–70 британ. екс­педиція Дж. Кука дослідила й закарто­графувала о-ви Н. З. Від кін. 18 — поч. 19 ст., внаслідок по­стій. торг. контактів, маорі пере­йняли у європейців нові методи землеробства та викори­ста­н­ня метал. виробів. 1807–37 від­бувалися довготривалі між­племін­ні вій­ни, що спричинили стрімке скороче­н­ня чисельності маорі, деякі племена були повністю знищені. Водночас вихідці з Європи, які по­стійно проживали на о-вах на викуп­лених у маорі землях (моряки, засуджені втікачі, дезертири, китобої, місіонери), становили декілька сотень осіб. 1814 місіонери заснували перше по­стійне поселе­н­ня. З того часу серед маорі активно поширилося християнство, заміщуючи традиц. вірува­н­ня, натомість європейці пере­ймали місц. традиції. У 1820-і рр. місіонер Т. Кендалл та лінгвіст С. Лі з допомогою вождя Хонгі Хіка створили писемність маорі. 1835 за сприя­н­ня Церк. місіонер. товариства ви­йшла друком Біблія, пере­кладена мовою маорі. Окрім традиц. маорій. навч. закладів, діяли місіонер. школи. Від 1823 над тер. Н. З. встановлено юрисдикцію Верхов. суду Нового Пд. Вельсу. 1832 при­значено першого резидента Великої Британії — Дж. Басбі. Потреба у врегулюван­ні діяльності поселенців-колоністів та їх торг. і культур. взаємин з маорі, які за­ймалися ще й мореплавством, володіли торг. суднами й налагоджували політ. контакти з Великою Британією, а також спроби Франції проголосити Н. З. своєю колонією спонукала вождів (за сприя­н­ня Дж. Басбі) під­писати 1834 Декларацію незалежності, що проголошувала суверенітет Н. З. і 1835 була ви­знана Великою Британією. Від 1839 Новозеланд. земел. кампанія активно за­охочувала пере­селе­н­ня з Великої Британії до Н. З., пере­продаючи колоністам маорій. землі. Тоді ж Н. З. уві­йшла до складу Нового Пд. Вельсу. Було при­значено першого губернатора — В. Гобсона, який 1840 під­писав із вождями маорі Договір Вайтанґі, за яким Н. З. пере­ходила в упр. Великої Британії, що ставала гарантом майнових та немайнових прав маорі, водночас отримала виключне право на викуп їхніх територій. Від 1841 — окрема колонія Великої Британії. Стрімке збільше­н­ня кількості колоністів, спроби незакон. від­чуже­н­ня земель, роз­будова адм. органів влади (1852 Н. З. отримала право на створе­н­ня власного уряду та парламенту), при­звели до зброй. та політ. опору маорі. У 1850-х рр. набула пошире­н­ня ідея обра­н­ня короля, який має бути пред­ставником обʼ­єд­наних племен і вести пере­говори від народу маорі з Британ. монархією. Першим королем, чий вплив поширювався на племена зх. узбереж­жя Пн. о-ва, був Потатау Те Фероферо (1857). Водночас на сх. узбереж­жі цього о-ва роз­горнувся рух проти продажу земель колоністам. 1843–72 тривали новозеланд. вій­ни, внаслідок яких колоніал. адміністрація, заручившись під­тримкою імпер. військ і сформувавши військ. загони колоністів, витіснила маорі на менш придатні для землеробства тер. і конфіскувала їхні землі. За цей час кількість колоністів збільшилася майже в 40 разів, досягнувши бл. 400 тис., а кількість маорі зменшилася вдвічі й становила 10 % насел. Н. З. Активно роз­вивалося вівчарство. До Великої Британії екс­портували шерсть, згодом мʼясо та молочні вироби. Від 1870-х рр. прокладено залізниці, дороги та теле­графні лінії. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. було прийнято низку законодав. змін з поліпше­н­ня умов праці й на­да­н­ня соц. гарантій на­­йманим працівникам, до­ступу до мед. та освіт. послуг, обмеже­н­ня міграції з країн Азії, на­да­н­ня вибор. прав жінкам (1893, вперше у світі). Примус. викуп земель у великих земле­власників з подальшим продажем їх дрібним фермерам та держ. кредитува­н­ня фермер. госп-в стимулювало роз­виток агровиробництва. Маорі мали квоту та право обиратися до парламенту, формувати місц. органи влади; діяли мін-во у справах корін. народів, Партія молодих маорі; маорій. політики були впливовими чл. уряду (Дж. Кер­ролл, А. Нґата). Водночас деякі племена сформували паралел. органи влади, не ви­знані урядом — Кау­хангануї (парламент при королі маорі, засн. 1892) та Котахітанга (автоном. парламент, що діяв 1892–1902 під головува­н­ням Х. Мангакахіа). Тер. компакт. прожива­н­ня маорі були економічно де­пресивними, з високим рівнем без­робі­т­тя та захворюваності. 1901 Н. З. анексувала о-ви Кука. 1907 отримала статус домініона. 1914–18 війська Н. З. брали участь у 1-й світ. вій­ні на боці Великої Британії, зокрема на тер. Франції та на Близькому Сх., а також взяли під контроль нім. колонію Зх. Самоа. 1919 Н. З. під­писала Версал. договір, вступила до Ліги Націй і отримала мандат на упр. Зх. Самоа, Науру (разом з Австралією та Великою Британією). Стала само­стій. субʼєк­том зовн. політики, але лишалася залежною від Великої Британії в пита­н­нях військ. без­пеки. 1925 Велика Британія пере­дала під упр. Н. З. о-ви Токелау. 1931, від­повід­но до Вестмінстер. статуту, отримала повну само­стійність від Великої Британії. Під час 2-ї світової вій­ни на боці Великої Британії воювали бл. 140 тис. військових і бл. 100 тис. служили у складі під­роз­ділів нац. оборони на тер. Н. З. 1962 надала незалежність Зх. Самоа, 1968 — Нау­ру. 1964 проголосила о-ви Кука, а 1974 о-в Ніуе самовряд. територіями. Від 1987 Н. З. першою в світі законодавчо закріпила за своїми тер. статус без­ʼя­дер. зони. У 1980–90-і рр. від­бувалася лібералізація внутр. політики, зокрема міграц., що уможливило збільше­н­ня пере­селенців з Азії, та нац., що до­зволило вирішити супе­речл. пита­н­ня колиш. вилуче­н­ня земель у маорі. Більша тер. країни роз­таш. на Пн. та Пд. о-вах, роз­ділених протокою Кука, пів­ден­ніше — о-в Стюарт, від­межований від Пд. о-ва протокою Фово. Пн. узбереж­жя Пн. о-ва знижене, порізане бухтами та затоками (найбільші — Хауракі, Пленті), з великою кількістю п-овів (Окленд, Коромандел) та о-вів (Ґрейт-Бар­рʼєр, Вайт). Сх. та пд. узбереж­жя вирівняні, у сх. частині Пн. о-ва — затока Хок. Зх. під­вищене узбереж­жя Пд. о-ва порізане фіордами, пд. та пн. — числен. бухтами та затоками. О-ви лежать на одній з острів. дуг, що проходять по зх. межі Тихого океану і є частиною Тихоокеан. вогняного кільця, що утворилося на межі Індо-Австрал. і Тихоокеан. літо­сфер. плит. Характерні вулканізм (Пн. о-в) та сейсмічна активність. Найбільші активні вулкани — Руапеху (найсильніші виверже­н­ня — 1945, 1995–96, остан­нє — 2007), Нгаурухое, Тонгаріро. Найсильніші землетруси від­булися 1855, 1929 та 1934. Пере­важає гористий та хвилястий рельєф, бл. 60 % тер. — на вис. від 200 до 1000 м, бл. 12 % — понад 1000 м. Осн. гір. ланцюг — Новозеланд. Альпи (Пд. о-в) із серед. вис. 2400 м; найвища точка країни — г. Кука (3724 м). Найбільша рівнина — Кентерберійська. Корисні копалини: нафта, природ. газ, золото, залізна руда, камʼяне і буре вугі­л­ля. Більша частина тер. Н. З. лежить у помір. клімат. поясі, крайня пн. частина Пн. о-ва — у субтропічному. Середні температури зими +12 °С на Пн. і +5 °С на Пд.; літа — +19 °С і +14 °С. Під дією вологих зх. вітрів на зх. узбереж­жі Пд. о-ва випадає понад 5000 мм опадів на рік, на сх. — до 500 мм, на Пн. о-ві — 1600 мм і 1300 мм від­повід­но. На вис. понад 2000 м — сніг. опади. Найбільші льодовики — Тасмана, Франца-Йосифа, Фокс. Сформована густа річк. мережа. Найдов­ша річка — Ваїкато (425 км) на Пн. о-ві, найбільш повноводна — Клута (322 км) на Пд. о-ві. Багато озер льодовик. (Гауроко, най­глибше, 462 м; Манапоурі, Те-Анау), вулкан. (Таупо, найбільше за пл., 616 км²; Роторуа, Таравера) та тектон. (Ротома, Ротоїті, Ротоеху) походже­н­ня. Гарячі та сухі вітри фени на сх. схилах Пд. Альп часто провокують швидке тане­н­ня льодовиків, що призводить до ката­строф. повеней на Кентербер. рівнині. Гір. типи ґрунтів становлять бл. половини тер. країни (з них бл. 15 % по­збавлені рослин­ності). Бурі ґрунти трапляються пере­важно на між­гір. рівнинах Пд. о-ва, підзолисті — на пере­зволож. зх. узбереж­жі цього о-ва. Жовто-сірі типи ґрунтів характерні для степ. р-нів і змішаних лісів, жовто-бурі — для горбистої місцевості. Флору Н. З. виділяють в окрему пі­добласть Палеотропіч. флористич. царства. Серед бл. 1800 видів рослин 80 % є ендемічними, майже 15 % тер. вкрито місц. рослин­ністю. Видовий склад споріднений із флорою Австралії та Пд. Америки. Ліси за­ймають 31,4 % тер. (пере­важно на Пн. о-ві); їх площа невпин­но скорочувалася від часу заселе­н­ня Н. З. маорі до серед. 20 ст. з 90 % до 16 %, однак природо­охорон­ні заходи вплинули на цей процес. На крайній Пн. країни залишилися давні ліси каурі (одні з найвищих дерев у світі), що раніше використовували в суднобудуван­ні, нині їх вирубка заборонена. Водно-болотні угі­д­дя пред­ставлені заболоч. (кахікатеа, майре, пукатеа) і торфовищ. (сос­на срібна, рохуту) лісами; збереглися в долинах річок, низинах, на узбереж­жях естуаріїв та геотермал. джерел. мангр. ліси поширені на крайньому пн. узбереж­жі Пн. о-ва. Сухі степи рівнин Пд. о-ва та центр. і сх. р-нів Пн. о-ва зайняті злаковою рослин­ністю тусок. На зх. схилах Новозеланд. Альп у низькогірʼях роз­­по­всюдж. капустяне дерево, ленсвуд та чагарник торораро. У горах Пн. о-ва й у перед­гірʼях Пд. о-ва ростуть хвойні подокарпові і змішані ліси, де у верх. ярусі зу­стрічаються ріму, тотара, рата пів­ден­на, ковхай, міро, матай, похутукава. 2-й ярус складають папороті (145 видів), з них 40 % ендеміків, що пере­ходять на Пн. о-ві в субтропічні ліси, на Пд. о-ві — у змішані, що змінюються на вис. 600–800 м лісами з вічнозеленого бука пів­ден­ного. Від 1500 м у дерево­стані пере­важають листяні й хвойні породи, далі — карликові породи пере­ходять у суб­альп. і альп. пояс, пред­ставлений високотрав. луками. Більша частина тер. Н. З. зайнята агроландшафтами, пере­важно пасовищами. Мʼякий клімат, оптимал. спів­від­ноше­н­ня тепла й вологи з не­знач. амплітудою т-р сприяють цілоріч. вегетації кормових трав і створюють оптимал. умови для роз­витку скотарства з випасом на вигонах майже протягом усього року. Значні площі лісів є плантаціями сосни променистої, що має екс­порт­не значе­н­ня. Н. З. виділяють в окрему фауніст. область. Для неї характерний високий ступінь ендемізму (понад 70 % птахів і до 80 % прісновод. риб), малочисельність багатьох видів, що ставить їх під за­грозу зникне­н­ня (90 % мор. птахів, понад 80 % рептилій, 68 % прісновод. риб, 74 % назем. птахів), бідний видовий склад ссавців, зокрема від­сутність місц. хижаків, лише один вид отруй. тварин (павук капіто), багате видове різномані­т­тя птахів (245 місц. видів), значна тривалість життя (птахи гигі — 34 р., ківі — понад 30 р., рептилія гатерія — до 85 р.), гігантизм (папуга какапо має вагу до 4 кг, найбільший папуга у світі), карликовість (птах cтрілець завдовжки до 10 см), велика кількість нелітаючих птахів (5 видів ківі, 6 — пастушкових, 3 — воловоочкових, какапо, такахе). Н. З. має багату і різноманітну фауну мор. ссавців. Біля її берегів проживає майже половина ві­домих видів китоподібних (дельфін Гектора та новозеландський морський лев, які є ендеміч. видами; новозеландський морський котик, дзьоборилові). Природне середовище за­знало транс­формації. Було осушено 90 % боліт, з давніх лісів найбільше збереглися букові через не­придатність гір. тер. до с. господарства. Зміна середовища існува­н­ня й мисливство зменшило видове різномані­т­тя та по­ставило під за­грозу більшість місц. видів. Бл. половини ві­домих видів птахів уже вимерли, напр., гігант. нелітаючий птах моа, який був винищений маорі, орел хааста, апторніс, качка Фінша. Майже 4000 видів у Н. З. є під за­грозою знище­н­ня. Водночас було інтродуковано понад 600 видів рослин, понад 50 видів ссавців та 140 видів птахів. Із прибу­т­тям маорі зʼявився полінезійський пацюк, який знищив деякі види птахів, ящірок, комах, із європейцями — сірі та чорні пацюки, кішки, лисиці, їжаки, тхори, горностаї, які полюють на місц. види, а також кози, вівці, коні, олені, кролики, опосуми, які знищують під­лісок, місц. види рослин і конкурують за харч. базу з місц. фауною. 33,4 % тер. Н. З. мають природо­охорон. статус. Є 14 нац. парків, зокрема «Тонґаріро», «Те-Вахіпоунаму» (обидва внесені до світ. спадщини ЮНЕСКО), «Абель-Тасман», «Папароа», «Ракіура», «Вестленд», «Ванґануї».

Н. З. належить до економічно роз­винених країн. У структурі ВВП понад 72 % формує сфера послуг, зокрема банків. та фінанс. сектор, також зро­стає значе­н­ня туризму, на який 2019 припадало 20,4 % екс­порту. Серед галузей промисловості (21,5 % ВВП) пере­важають ліс. та целюлозно-папер., харч., текс­тил., маш.-будівельна. Підпр-ва працюють на електро­енергії, виробленій пере­важно на гідро- (60 %) та геотермал. (17 %) електро­станціях. Актив. роз­виток с. господарства (5,7 % ВВП) був зумовлений його орієнтацією на забезпече­н­ня потреб внутр. ринку Великої Британії, але й нині продукція аграр. сектору складає значну частину екс­порту країни. На Н. З. припадає третина світ. екс­порту баранини та 11 % світ. виробництва вовни, однак пого­лівʼя овець невпин­но скорочується. Натомість зро­стає поголівʼя корів. Н. З. за­ймає 5-е м. серед країн світу за обсягами екс­порту яловичини. На країну припадає 3 % світ. виробництва молока (екс­портується сухе молоко, масло, сир). Н. З. є найбільшим у світі по­стачальником оленини (пере­важно до країн ЄС). Налагоджено продаж замші до країн Сх. Азії. Роз­винені садівництво (3-є м. серед країн світу за обсягами вирощува­н­ня ківі; екс­портують яблука, груші, авокадо) та вино­градарство (входить до першої десятки країн-екс­портерів вина). Пшеницю, картоплю, цибулю, а також свиней та птицю вирощують для внутр. ринку. Імпортують нафто­продукти, машини та устаткува­н­ня, транс­порт­ні засоби та деталі, електротехніку, текс­тиль. Найбільший товарообіг з Китаєм, Австралією, США, Японією. Традиц. архітектура маорі пред­ставлена деревʼяними різьбленими Будинками зу­стрічей (споруди для важливих зборів). Ін. істор.-культурні памʼятки нечислен­ні, повʼязані з міською колоніал. забудовою. Серед них найві­доміші — істор. забудова в стилі арт-деко м. Нейпір (1930-і рр.); телекомунікац. вежа Скай Тауер (1997) в Окленді, що є найвищою спорудою в пд. пів­кулі (вис. 328 м); пресвітеріан. церква Нокса (1860), замок Ларнак Касл (1871), будівля Університету Отаґо (1878) у м. Данідін; Кентерберій. музей (1882) та Центр мистецтв (1970-і рр.) у м. Крайстчерч; музей у м. Роторуа (1908). Перші українці прибули до Н. З. 1949. Роз­селялися пере­важно у великих містах — Вел­лінґтоні, Окленді, Крайстчерчі, Данідіні. В Університеті Отаґо від 1989 викладають укр. мову. Згідно з пере­писом 2018, у Н. З. мешкає 1281 українець. Діють Обʼ­єдн. українців Н. З. та Укр. громада Вел­лінґтона. Н. З. ви­знала незалежність України 26 грудня 1991. Дипломат. від­носини між країнами встановлено 3 березня 1992. Посольство України, що від­повід­ає за звʼязки із Н. З., знаходиться в Синґапурі; най­ближче Посольство Н. З. — у Польщі. Від 2008 у Києві діє Почесне консульство Н. З.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю