Нова деґенерація

Визначення і загальна характеристика

«НОВА́ ДЕҐЕНЕРА́ЦІЯ»  — літературне угруповання. Засн. 1991 в Івано-Франківську поетами І. Андрусяком, С. Процюком та І. Ципердюком. Дебютували публікаціями у місц. тижневику «Західний кур’єр», де, зокрема, надрук. маніфест «Н. д.» (1991, 19 жовтня), в якому висвітлили свою світоглядну позицію й аргументували вибір назви: поштовхом до такого найменування став ж. «Нова ґенерація», який у 1920-х рр. видавав футурист М. Семенко. «Н. д.» сформована на засадах особистої дружби і, крім того, на ідейно-естет. платформі «Молодої Музи» та укр. авангарду. Своєю свідомо епатаж. назвою й влас. творами учасники гурту оголосили вій­ну літ. провінційщині, недалекості, графоманії — власне, тим чинникам, що приводять укр. культуру до деградації. Учасники «Н. д.» з’яви­лися в літературі в час занепаду тоталітар. системи та її цінностей, що вплинуло на творення нових пріоритетів, вони не хотіли сміятися, творити літ. кітч, живучи в країні абсурду, тому було обрано й оформлено в певну естет. платформу зображення трагізму, розпачу аж до душев. зламу. Розчарування, що охопило митців «Н. д.», оскільки чимало майстрів слова не могли позбутися впливу поперед. літ. канонів і змінити свої погляди на мистецтво загалом, призвело до відмови членів угруповання від політично заангажов. текстів — про україно-соборно-незалежність не писали принципово, це була перша спроба тотал. втечі від того, що називали тоді процесом боротьби за укр. державність, і декларували «чисте мистецтво». За твердженням Є. Барана, діяльність цього літ. об’єднання відіграла «вирішал. роль у формуванні твор. обличчя покоління дев’яностих, яке заперечувало традиції псевдоромантики з її псевдогероями і псевдопатріот. пафосом». Її учасники розкривали проблеми рідного «“малоросійства”, нац. яничарства, зодягненого у маску псевдопатріотизму». За словами науковця, поезія «Н. д.» має певні елементи деструктив. характеру, однак «це не було самометою, це була велика туга за справжнім. “Н. д.” була літгуртом нео­романтичним у своїй основі». Натомість Н. Зборовська зауважила, що з появою «Н. д.» почалося завершення «карнавал. часів»: «апокаліпт. процесія, розпочавшись у нашій літературі в кін. 80-х рр. карнавал. сміхом, невдовзі змінюється постколоніал. “депресив. синдромом”, що набирає дедалі поширенішого характеру», вона ж влучно охарактеризувала при цьому й особливості світогляд. концепції «Н. д.»: «посилаючи відверто іронічну гримасу футуристу 20-х рр. М. Семенку і прихов. скепсис щодо веселощів бубабіста, здекларували депресивну, похмуру ходу остан. поетів у переддень апокаліптич. затемнення світу». В. Неборак указав на відмінність між членами «Н. д.» як представників нового поет. покоління та карнавал. творчістю літ. групи 1980-х рр. «Бу-Ба-Бу», зазначивши, що для нової поезії, що перебуває «в опозиції до самого духу карнавалу», головною є «висока трагедійність світосприйняття, а не надутий пафос народників». Ю. Ковалів відзначив, що «Н. д.» поєднувала традиції модернізму з віяннями постмодернізму, уникаючи концепцій. крайнощів та соц. заангажованості. Учасники угруповання видали 3 збірки під спіл. обкладинкою «Нова деґенерація» (Ів.-Ф., 1992). Л. Костенко високо оцінила вид., а О. Гончар цілковито розкритикував: «похабщина, що поганить літературу, нахабство войовничих графоманів, засміченість літ. мови вульгаризмами, матерщиною й блатняц. жаргоном — все це, чим так охоче добувають собі визнання “молоді дегенерати”». І. Андрусяк пояснив таке негативне ставлення письменника до їхньої творчості тим, що О. Гончар «судив лише з назви групи». Після 1995 літ. гурт перестав існувати — адже доводити що-небудь можна лише тоді, коли в тому є потреба.

Завантажити статтю