Ніщо

Визначення і загальна характеристика

НІЩО́  — категорія метафізики та онтології, що мислиться як небуття (несуще) і характеризується пре­дикатами негативності, відсутно­сті, позбавлення, заперечення тощо. Аналогія Н. з поняттям небуття чи смерті вказує на межу його логіч. аналізу й безпосеред. розуміння; ознаки Н. добираються в царині відношення «буття — Н.». Особливого (конститутив.) значення категорія Н. набула у сх. традиції. У даосизмі роль першооснови й завершення всього існуючого виконує поняття «дао». Воно нескінченне та безіменне, форма без форми й образ без сутності, безтілесне, порожнє й нице. Зав­дяки «дао» небуття проникає усюди; все народжується в бутті, а буття з’являється з небуття. У буддизмі подіб. принцип називають нірваною. Це видозмінене поняття мокші (позбавлення, звільнення), що означає зникнення, кінець, припинення існування, вічний спокій. У зх. філософії проблема Н. порушується ще з доби Антично­сті. Вона вже наявна у вченні Геракліта про становлення — як вираз єдності протилежностей (буття і Н.). Давньогрец. філософ Парменід висловив думку, що Н. неможливо ані помислити, ані висловити. Воно виступає запереченням існування. Софіст Горгій обстоював тезу, виражену в 3-х принципах: нічого не існує; якщо дещо існує, то воно незбагненне; якщо його можна осягнути, то неможливо пояснити і виразити. Розбіжності двох поперед. позицій долає Демокрит, вбачаючи в атомах мислиму повноту буття, що визначається через свою протилежність — порожнечу як континуум, позбавлений кількостей і якостей. У діалектиці Платона Н. подається через категорію «іншого» — породження буттям свого інобуття. «Інше» виступає можливі­с­тю пізнання не лише буття, а й Н. Аристотель вбачав ознаки Н. в неоформленому, позбавленому сутності матеріалі — матерії. Стоїки (див. Стоїцизм) пов’язували Н. з уявленням про нескінченність як безтілесну порожнечу, всередині якої міститься Космос. Епікур виражав поняттям «Н.» феномен смерті (позбавлення будь- яких форм та ознак життя). У наданні Єдиному якостей над-буття давньогрец. філософ Плотін уподіб­нював його Н. Він розрізняв небуття як матерію й абсолютне Н., що виступає «іншим» щодо існуючого. Середньовічна інтерпретація співвідношення буття і небуття визначалася доктриною творення з Н. Акт творення передбачає появу світу, властивості якого нічим не обумовлені. В апофатич. теології, каббалі та містич. традиції вживання варіантів терміна «Н.» (безодня, невкоріненість стосовно Бога), через відкидання усіх його предикатів, означає, що він не є чимось серед сущого, але, як першопричина, піднімається над сущим і перебуває всюди й ніде. Входження в домени «боже­ственного мороку» відбувається в актах мовчання та містич. переживання. Новочасна метафізика відмовилася від тези про створення світу з Н., виходячи з положення ex nihilo nihil fit (з нічого ніщо не виникає). Нім. філософ І. Кант подає Н. як можливість і неможливість предмета або його поняття, що постають у людському розумі. Нім. учений Ґ. Геґель називав Н. чистою безпосередністю, довершеною порожнечею з відсутністю визначень та змісту, що дорівнює самій собі й буттю, а відмінність між ними лише абстрактна. У філософії екзистенціалізму термін «Н.» тлумачать як царину свободи й трансценденції. Таїну Н. як безодні та невідання дат. філософ С. К’єркеґор називав станом, що пробуджує в людині жах і спонукає до пізнання. У нім. філософа М. Гайдеґґера проблема Н. постала через спосіб самопроектування людини в майбутнє, що супроводжується зустріччю з образом смерті. Категорія М. Гайдеґґера «буття-до-смерті» — можливість вирватися із повсякденності, що характеризується анонімністю існування. М. Бердяєв залучав поняття «Н.» до розгляду проблеми творчості. Остання не виходить з наявного буття, а виступає прагненням до свободи, яка у своїй можливості — бездонна й безпідставна. Вкорінення свободи лежить не в бутті, а у Н. Франц. філософ Ж.-П. Сартр визначав людину як істоту, що характеризується здатністю вирізняти себе з-посеред буття через H. (néant). Націленість людської свідомості на суще здатна проявляти, нівелювати його. Свідомість постала вільною умовою прояву сущого. У дуальності буттєво-небуттєвих зв’язків Н. стала не простою альтернативою буття, а його співучасником, джерелом розвит­ку та твор. задатків.

Завантажити статтю