Ніщо

Визначення і загальна характеристика

НІЩО́ — категорія метафізики та онтології, що мислиться як небу­т­тя (несуще) і характеризується пре­дикатами негативності, від­сутно­сті, по­збавле­н­ня, заперече­н­ня тощо. Аналогія Н. з поня­т­тям небу­т­тя чи смерті вказує на межу його логіч. аналізу й без­посеред. ро­зумі­н­ня; ознаки Н. добираються в царині від­ноше­н­ня «буття — Н.». Особливого (кон­ститутив.) значе­н­ня категорія Н. набула у сх. традиції. У даосизмі роль першооснови й заверше­н­ня всього існуючого виконує поня­т­тя «дао». Воно нескінчен­не та без­імен­не, форма без форми й образ без сутності, без­тілесне, порожнє й нице. Зав­дяки «дао» небу­т­тя проникає усюди; все народжується в бутті, а буття зʼявляється з небу­т­тя. У буд­дизмі подіб. принцип називають нірваною. Це видо­змінене поня­т­тя мокші (по­збавле­н­ня, звільне­н­ня), що означає зникне­н­ня, кінець, припине­н­ня існува­н­ня, вічний спокій. У зх. філософії про­блема Н. порушується ще з доби Антично­сті. Вона вже наявна у вчен­ні Геракліта про становле­н­ня — як вираз єд­ності протилежностей (буття і Н.). Давньогрец. філософ Парменід висловив думку, що Н. неможливо ані помислити, ані висловити. Воно ви­ступає заперече­н­ням існува­н­ня. Софіст Горгій об­стоював тезу, виражену в 3-х принципах: нічого не існує; якщо дещо існує, то воно незбагнен­не; якщо його можна осягнути, то неможливо пояснити і виразити. Роз­біжності двох поперед. позицій долає Демокрит, вбачаючи в атомах мислиму повноту буття, що ви­значається через свою протилежність — порожнечу як континуум, по­збавлений кількостей і якостей. У діалектиці Платона Н. подається через категорію «іншого» — породже­н­ня бу­т­тям свого інобу­т­тя. «Інше» ви­ступає можливі­с­тю пі­зна­н­ня не лише буття, а й Н. Аристотель вбачав ознаки Н. в неоформленому, по­збавленому сутності матеріалі — матерії. Стоїки (див. Стоїцизм) повʼязували Н. з уявле­н­ням про нескінчен­ність як без­тілесну порожнечу, всередині якої міститься Космос. Епікур виражав поня­т­тям «Н.» феномен смерті (по­збавле­н­ня будь- яких форм та ознак життя). У на­дан­ні Єдиному якостей над-буття давньогрец. філософ Плотін уподіб­нював його Н. Він роз­різняв небу­т­тя як матерію й абсолютне Н., що ви­ступає «іншим» щодо існуючого. Середньовічна інтер­претація спів­від­ноше­н­ня буття і небу­т­тя ви­значалася доктриною творе­н­ня з Н. Акт творе­н­ня перед­бачає появу світу, властивості якого нічим не об­умовлені. В апофатич. теології, каб­балі та містич. традиції вжива­н­ня варіантів терміна «Н.» (бе­зо­дня, невкоріненість стосовно Бога), через від­ки­да­н­ня усіх його предикатів, означає, що він не є чимось серед сущого, але, як першо­причина, під­німається над сущим і пере­буває всюди й ніде. Входже­н­ня в домени «боже­ствен­ного мороку» від­бувається в актах мовча­н­ня та містич. пере­жива­н­ня. Новочасна метафізика від­мовилася від тези про створе­н­ня світу з Н., виходячи з положе­н­ня ex nihilo nihil fit (з нічого ніщо не виникає). Нім. філософ І. Кант подає Н. як можливість і неможливість предмета або його поня­т­тя, що постають у людському ро­зумі. Нім. учений Ґ. Геґель називав Н. чи­стою без­посередністю, довершеною порожнечею з від­сутністю ви­значень та змісту, що дорівнює самій собі й буттю, а від­мін­ність між ними лише абстрактна. У філософії екзистенціалізму термін «Н.» тлумачать як царину свободи й транс­ценденції. Таїну Н. як бе­зо­дні та невіда­н­ня дат. філософ С. Кʼєркеґор називав станом, що пробуджує в людині жах і спонукає до пі­зна­н­ня. У нім. філософа М. Гайдеґ­ґера про­блема Н. по­стала через спосіб само­проектува­н­ня людини в майбутнє, що су­проводжується зу­стріч­чю з образом смерті. Категорія М. Гайдеґ­ґера «буття-до-смерті» — можливість ви­рватися із повсякден­ності, що характеризується анонімністю існува­н­ня. М. Бердяєв залучав поня­т­тя «Н.» до роз­гляду про­блеми творчості. Оста­н­ня не виходить з наявного буття, а ви­ступає прагне­н­ням до свободи, яка у своїй можливості — без­дон­на й без­під­ставна. Вкоріне­н­ня свободи лежить не в бутті, а у Н. Франц. філософ Ж.-П. Сартр ви­значав людину як істоту, що характеризується здатністю вирізняти себе з-посеред буття через H. (néant). Націленість людської сві­домості на суще здатна проявляти, нівелювати його. Сві­домість по­стала вільною умовою прояву сущого. У дуальності бут­тєво-небут­тєвих звʼязків Н. стала не про­стою альтернативою буття, а його спів­учасником, джерелом роз­вит­ку та твор. задатків.

Літ.: Лютий Т. В. Нігілізм: анатомія Ніщо. К., 2002.

Т. В. Лютий

Завантажити статтю