Ніс Степан Данилович

НІС Степан Данилович (псевд.: С. Волошин, Фон-Нос; 26. 04(08. 05). 1829, с. Понори, нині Прилуц. р-ну Черніг. обл. — 28. 12. 1900 (10. 01. 1901), містечко Городня, нині місто Черніг. обл.) — етно­граф, історик, фольклорист та літератор, лікар, громадський діяч. Походив із давнього козацького роду, його прадід був запорозьким козаком. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира у Києві (1854). Під впливом творчості Т. Шевченка, ідей Кирило-Мефодіївського братства та в руслі зацікавлень національно сві­домої інтелігенції під час на­вча­н­ня роз­почав збира­н­ня зразків традиційної народної культури. Через неї патріотично налаштовані члени гуртка А. Солтановського намагалися краще зро­зуміти народний світо­гляд. Цей інтерес зна­йшов своє втіле­н­ня у су­спільній та творчій діяльності Н. під час лікарської практики, яку роз­почав військовим лікарем під час російсько-турецької війни, а продовжив у Чернігові, де 1858 при­значений оператором Чернігівської лікарської управи. Тут Н. винайняв будинок, що став осередком, де збиралися національно сві­домі діячі культури (Л. Глібов, О. Маркович, О. Лазаренко та ін.), патріотично налаштовані мешканці Чернігова, та на­звав його «Курінь». Побут осередку від­творював козацькі звичаї, манеру вдягатися, зовнішність та національні поведінкові стереотипи українців, а дух його діяльності від­бивав патріотичні на­строї членів осередку. «Курінь» сприяв від­роджен­ню інтересу до народної культури і національних на­дбань, над­звичайно істотною культурною ініціативою стало створе­н­ня в ньому бібліотеки та продаж книг, присвячених українській тематиці.

Важливу роль у пробуджен­ні національної самосві­домості міських жителів ві­діграли й аматорської української ви­стави, у яких брав участь Н. (зокрема виконував роль Миколи в «Наталці Полтавці» І. Котляревського). На думку Л. Глібова, ці ви­стави були ніби уособле­н­ням художньої України. Патріотичну діяльність Чернігівської «Громади», яку очолив Н., стала під­ставою для його пере­слідувань. За свідче­н­нями архівних даних, в одному з доносів йшлося про зі­бра­н­ня, на яких спів­али українські пісні, декламували вірші Т. Шевченка. 1863 заарештовано у т. зв. справі І. Андрущенка за зберіга­н­ня та пошире­н­ня нелегальних ви­дань, покара­н­ня від­бував у Петропавлівської фортеці (С.-Петербург). Згодом Н. ви­знано не причетним до справи, проте його звільнено зі служби і вислано до Білозерського краю, де він пере­бував до 1872. У 1876 Н. при­значений на лікарську практику до Ярославля, 1878 — до Вітебської губернії (усі — Росія), де й працював до виходу у від­ставку 1882. Протягом 1883–86 мешкав у Болгарії та Єйську (Росія), а остан­ні роки життя працював лікарем у Город­ні. Народо­знавчі інтереси Н. виявилися ви­значальними впродовж усього життя.

Як лікар він зацікавився здобутками народної медицини, що викликало певний спротив (часом його діяльність видавалася мало не знахарюва­н­ням). Н. ви­вчав захворюва­н­ня українських селян, умови їхнього життя та побуту. Автор перших медичних книг, ви­даних українською мовою, зокрема «Про хвороби й як їм запомогти» (К., 1874). Досліджував лікарські властивості різних рослин: «Ліки своєнародні, з домашнього ужитку і в картинах життя» (К., 1875); збирав і популяризував рецепти нар. медицини (до матеріалів з української народної медицини додав зі­брані в заслан­ні рецепти російського народу). За­провадив у медичну практику низку народних засобів, зокрема 1860 вперше в медичній літературі пові­домив про властивості горицвіту (Adonis vernalis), терапевтичну дію якого через 12 р. під­твердили в клініці С. Боткіна. Н. збирав документи з історії Лів­обережної України козацької доби й памʼятки фольклору. Автор праць «Село Поноры», «Историческая записка о лицах, принадлежащих к фамилии Нос» (обидві — 1859), «Старин­ные акты с примечаниями и объясне­ния­ми» (1860), «Месторождение Семена Палия» (1882) та ін. Частина його фольклорних записів та етно­графічних досліджень опублікувано в зібр. А. Метлинського та П. Чубинського, проте більшість залишилися на­дба­н­ням архівів Києва (ІМФЕ НАНУ, Ін­ститут рукопису НБУВ) та С.-Пе­тербурга (б-ка АН РФ). Літературна творчість Н. також опублікована лише частково й досі належно не ви­вчена. Його творчий метод дослідники ви­значали як «етно­графічний реалізм», основне зав­да­н­ня якого — дотрима­н­ня «етно­графічної точності». Частина творів Н. опублікована у ж. «Основа» (під псевд. С. Волошин). Імʼям Н. на­звано вулиці в Чернігові та Городні.

Завантажити статтю