Нірод Ярослав Федорович
НІ́РОД Ярослав Федорович (31. 01. 1946, Львів) — художник театру. Син Федора, батько Маргарити та Пилипа Ніродів. Член НСХУ (1992). Лауреат Респ. (Київ, 1977, 1987) і Всесоюз. (Москва, 1982) фестивалів мистецтв. Закін. Ленінгр. інститут музики, театру та кінематографії (нині С.-Петербург, 1972; викл. М. Азізян, М. Акімов). Від 1965 працював художником Львів. ТЮГу ім. М. Рильського; оформляв театр. вистави у містах України, РФ, Білорусі; 1972–88 — художник-постановник Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка; 1988–2010 — гол. художник Київ. Молодого театру. Учасник республіканських, всесоюзних, міжнародних виставок сценографії від 1975. Деякі роботи зберігаються у Держ. центр. театр. музеї ім. А. Бахрушина (Москва).
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Дон Кіхот» (1972) та «Коппелія» (1976) Л. Мінкуса, «Травіата» Дж. Верді (1973), «Спляча красуня» П. Чайковського (1974), «Чарівна Олена» Ж. Оффенбаха (1975), «Дон Паскуале» Ґ. Доніцетті (1976; усі — Львів. театр опери та балету ім. І. Франка); «Баядерка» Л. Мінкуса (1974), «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (1975; обидві — Донец. театр опери та балету); «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (1976, Одес. театр опери та балету); «Майська ніч» М. Старицького (1976), «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Дикий Ангел» О. Коломійця (обидві — 1979), «Васса Желєзнова» М. Горького (1980), «Моя професія — синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі та Р. Тарабузі (1982), «Благочестива Марта» Тірсо де Моліни (1983), «Трибунал» А. Макайонка (1984), «Хвацький молодець — гордість Західного краю» Дж. Сінґа (1985), «Швейк» за Я. Гашеком (1997; усі — Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка); «Спляча красуня» П. Чайковського (1982, Київ. театр опери та балету); «Пригвождені» В. Винниченка (1989), «Чудова баба» Н. Садур (1990), «Сцени з подружнього життя» (1993) І. Берґмана, «Автобус» С. Стратієва (1995), «Не боюся сірого вовка» Е. Олбі (1996), «Я, Фейєрбах» Т. Дорста (1997), «Таємна вечеря» Ж.-К. Брисвіля (1999), «Кайдаші» за І. Нечуєм-Левицьким (2000), «Одруження» М. Гоголя (2001), «Хоровод любові» А. Шніцлера (2002), «Міраж» П. Буржада (2005), «Звичайна історія» М. Ладо (2006; усі — Київ. Молодий театр).
Рекомендована література
- Сердюк В. Бранець Мельпомени // Веч. Київ. 1996, 10 лют.;
- Мочан М. Що наше життя? Театр! // Україна. Європа. Світ. 1997, 17–23 трав.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
