Німчук Василь Васильович

НІМЧУ́К Василь Васильович (06. 07. 1933, с. Довге, нині Хуст. р-ну Закарп. обл. — 26. 11. 2017, там само) — мовознавець. Доктор філологічних наук (1981), професор (1991), член-кореспондент НАНУ (1990). Почес. д-р Ужгород. (2005) та Прикарп. (Івано-Франківськ, 2012) університетів. Премія ім. І. Франка АН УРСР (1985), Всеукр. премія ім. І. Огієнка (2003). Ювіл. медаль П.-Й. Шафарика Кошиц. університету (Словаччина, 1995). Закін. Ужгород. університет (1955). Працював в Інституті мовознавства АН УРСР (1958–91), де від 1986 очолював відділ теорії та історії української мови, та Інституті української мови НАНУ (1991–2017; обидва — Київ): 1991–2017 — завідувач відділу історії української мови, водночас 1998–2008 — директор Голова Укр. ономастич. комісії (від 2008), чл. Укр. нац. правопис. комісії (від 1998). Засн. і гол. ред. ж. «Українська мова» (від 2001). Ініціатор створення Товариства шанувальників і захисників говорів української мови (2017). Учасник 8-ми Міжнар. з’їздів славістів, чл. Міжнар. комітету славістів. Вивчав проблеми слов’ян. та укр. глото- та діалектогенезу, укр.-пд.-слов’ян. мовних паралелей, слов’ян. ономастики, найархаїчніших станів укр. лексич. системи; старосло­в’ян. мови сх.-слов’ян. редакції; заклав основи діахрон. лінгвогеографії та картографування. Розробив проект багатотом. «Історії української мови», автор окремих розділів у томах «Морфологія» (1978), «Синтаксис», «Лексика і фразеологія» (обидва — 1983; усі — Київ). Уклав «Хрестоматію з історії української мови Х–ХІІІ ст.» (Ж., 2015) — найповніше хрестоматійне зібр. текстів (60 пам’я­ток), що вичерпно окреслює джерел. базу укр. істор.-мовних студій цього періоду. Розробив «Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковно­слов’янською української редакції (проект)» (К., 1995), де сформульовано теор.-методол. засади укр. лінгвіст. едицій. джерелознавства. Підготував до вид. низку джерел укр. писемності, серед них — «Лексикон словенороський» П. Беринди (1961), «Лексис» Л. Зизанія (1964), «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966), «Лексикон латинський» Є. Славинецького та «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського (1973), «Буквар Івана Федорова 1574 р.» (1975), «Граматика» М. Смотрицького (1979), «Грамматіка словенска» Л. Зизанія (1980), трактат «О осмихъ частехъ слова» (1988; усі — Київ). Вивчав мову укр. па­м’яток найдавнішого писем. періоду, довів їхнє укр. походження: Добрилове Євангеліє (1164), Євсевієве Євангеліє (1283), Київський Псалтир (1397), «Слово о полку Ігоровім», Бучацьке Євангеліє (12–13 ст.), Четья Мінея (1489) та ін. Опублікував і дослідив одну з найдавніших глаголич. пам’яток старослов’ян. мови 2-ї пол. 10 ст. — «Київські глаголичні листки» (К., 1983), спростував припущення про те, що це фальсифікат-палімпсест, створ. чес. філологом В. Ганкою в 19 ст. Низку праць присвятив історії формування та розвитку укр. правопису: «Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХІ ст.» (К., 2002), «Історія українського правопису: ХVI — ХХ ст. Хрестоматія» (К., 2004). Організатор правопис. реформи, актив. учасник правопис. дискусії; очолив створення проекту «Українського правопису» (1999). Автор низки статей в ЕСУ, енциклопедії «Українська мова».

Рекомендована література

1. Василь Васильович Німчук: Біо­бібліографія до 75-річчя. К., 2008;
   Google Scholar Internet
2. Мойсієнко В. М. В. В. Німчук у лінгво­укра­їністиці (До 80-річчя з дня народження Василя Васильовича Німчука) // Укр. мова. 2013. № 3;
   Google Scholar Internet
3. Професор Василь Німчук у спогадах сучасників. Уж., 2018.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю