Німчук Василь Васильович

Визначення і загальна характеристика

НІМЧУ́К Василь Васильович (06. 07. 1933, с. Довге, нині Хустського р-ну Закарпатської. обл. — 26. 11. 2017, там само) — мово­знавець. Доктор філологічних наук (1981), професор (1991), член-кореспондент НАНУ (1990). Почесний доктор Ужгородського (2005) та Прикарпатського (Івано-Франківськ, 2012) університетів. Премія ім. І. Франка АН УРСР (1985), Всеукраїнська премія ім. І. Огієнка (2003). Ювілейна медаль П.-Й. Шафарика Кошицького університету (Словач­чина, 1995). Закінчив Ужгородський університет (1955). Працював в Ін­ституті мово­знавства АН УРСР (1958–91), де від 1986 очолював від­діл теорії та історії української мови, та Ін­ституті української мови НАНУ (1991–2017; обидва — Київ): 1991–2017 — завідувач від­ділу історії української мови, водночас 1998–2008 — директор. Голова Української ономастичної комісії (від 2008), член Української національної правописної комісії (від 1998). Засновник і головний редактор ж. «Українська мова» (від 2001). Ініціатор створе­н­ня Товариства шанувальників і захисників говорів української мови (2017). Учасник 8-ми Між­народних зʼ­їздів славістів, член Між­народного комітету славістів. 

Ви­вчав про­блеми словʼянського та українського глото- та діалектогенезу, українсько-пів­ден­нословʼянських мовних паралелей, словʼянської ономастики, най­архаїчніших станів української лексичної системи; старосло­вʼянської мови східнословʼянської редакції; заклав основи діахрон­ної лінгвогео­графії та карто­графува­н­ня. Роз­робив проєкт багатотомної «Історії української мови», автор окремих роз­ділів у томах «Морфологія» (1978), «Синтаксис», «Лексика і фразеологія» (обидва — 1983; усі — Київ). Уклав «Хрестоматію з історії української мови Х–ХІІІ ст.» (Ж., 2015) — найповніше хрестоматійне зі­бра­н­ня текс­тів (60 памʼя­ток), що вичерпно окреслює джерельну базу українських істор.-мовних студій цього періоду. Роз­робив «Правила ви­да­н­ня памʼяток, писаних українською мовою та церковно­словʼянською української редакції (проект)» (К., 1995), де сформульовано теор.-методологічні засади українського лінгвістичного едиційного джерело­знавства. Під­готував до ви­да­н­ня низку джерел української писемності, серед них — «Лексикон словенороський» П. Беринди (1961), «Лексис» Л. Зизанія (1964), «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966), «Лексикон латинський» Є. Славинецького та «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського (1973), «Буквар Івана Федорова 1574 р.» (1975), «Граматика» М. Смотрицького (1979), «Грам­матіка словенска» Л. Зизанія (1980), трактат «О осмихъ частехъ слова» (1988; усі — Київ). Ви­вчав мову українських па­мʼяток найдавнішого писемного періоду, довів їхнє українське походже­н­ня: Добрилове Євангеліє (1164), Євсевієве Євангеліє (1283), Київський Псалтир (1397), «Слово о полку Ігоровім», Бучацьке Євангеліє (12–13 ст.), Четья Мінея (1489) та ін. Опублікував і дослідив одну з найдавніших глаголичних памʼяток старословʼянської мови 2-ї пол. 10 ст. — «Київські глаголичні листки» (К., 1983), спростував припуще­н­ня про те, що це фальсифікат-палімпсест, створений чеським філологом В. Ганкою в 19 ст. Низку праць присвятив історії формува­н­ня та роз­витку українського правопису: «Про­блеми українського правопису ХХ — початку ХХІ ст.» (К., 2002), «Історія українського правопису: ХVI — ХХ ст. Хрестоматія» (К., 2004). Організатор правописних реформи, активний учасник правописної дис­кусії; очолив створе­н­ня проєкту «Українського правопису» (1999). Автор низки статей в ЕСУ, енциклопедії «Українська мова».

Пр.: Староукраїнська лексико­графія в її звʼязках з російською та білоруською. К., 1980; Префіксальний словотвір дієслів у закарпатських говірках // Структура укр. говорів. К., 1982; Мово­знавство на Україні в ХІV–ХVІІ ст. К., 1985; Лексика памʼяток ХІ–ХІІІ ст. як свідче­н­ня народної основи давньоруської літературної мови // Жанри і стилі в історії української літературної мови. К., 1989; Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К., 1992; Українські говори та балканський мовний союз // 11-й Між­нар. зʼїзд славістів. Словʼян. мово­знавство: Доп. К., 1993; Про­блема українського діалектогенезу // Про­блеми сучас. ареалогії. К., 1994; Пів­ден­ні давньоруські говори — основа української мови // Історія української мови: Хрестоматія. К., 1996; Про­блеми українського правопису в ХХ ст. // Укр. правопис (проєкт найновішої редакції). К., 1999; Християнство й українська мова // Укр. мова. 2001. № 1; Про­блема карпатськоукраїнсько-пів­ден­нословʼянських лексичних паралелей і збігів // Там само. 2003. № 3–4; Українські пере­клади Святого Письма // Das Ukrainische als Kirchensprache. Укр. мова в Церквах. Wien, 2005; Походже­н­ня української мови // Етнічна та етнокультурна історія України: У 3 т. К., 2005. Т. 1, кн. 2; Українська Четья 1489 року. Ж., 2015.

Літ.: Василь Васильович Німчук: Біо­­бібліо­графія до 75-річчя. К., 2008; Мойсієнко В. М. В. В. Німчук у лінгво­укра­їністиці (До 80-річчя з дня народже­н­ня Василя Васильовича Німчука) // Українська мова. 2013. № 3; Дубровіна Л. А., Лобузіна К. В., Гнатенко Л. А., Бондар Н. П. Памʼяті видатного українського вченого, дослідника давньої рукописної та друкованої спадщини України, члена-кореспондента НАН України Василя Васильовича Німчука // Рукописна та книжкова спадщина України. 2017. Вип. 21; Українська мова на осі часу. Василеві Васильовичу Німчукові. К., 2017; Професор Василь Німчук у спогадах сучасників. Уж., 2018;Гнатенко Л. А. Василь Васильович Німчук як публікатор давніх українських писемних памʼяток та палео­граф // Рукописна та книжкова спадщина України. 2019. Вип. 24; Науковий доробок В. В. Німчука і формува­н­ня сучасних історико-лінгвістичних знань. Уж., 2025.

Н. В. Пуряєва

Завантажити статтю