Новомиколаївка смт Запорізького району
Визначення і загальна характеристика
НОВОМИКОЛА́ЇВКА — селище міського типу Запорізького (до липня 2020 — Новомиколаївського) району Запорізької області. У жовтні 2020 з Новомикол. селищ. (підпорядк. села Михайлівське й Островське) та Веселогаїв., Зеленів., Новоіванків., Підгірнен., Софіїв., Сторчів., Терсян. і Трудової сільс. рад утвор. Новомикол. селищну об’єднану територіал. громаду (658 км2, 11 426 осіб, 54 насел. пункти). Н. знаходиться на правому березі р. Верхня Терса (на лівому — с. Михайлівське; притока Вовчої, бас. Дніпра), за 66 км від Запоріжжя, 54 км від м. Оріхів, 38 км від м. Вільнянськ, 27 км від залізнич. ст. Гайчур (смт Тернувате; усі — Запоріз. обл.) та 30 км від смт Покровське (Дніпроп. обл.). Площа 9,15 км2. За переписом насел. 2001, проживали 5783 особи (складає 96,6 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 5137 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Запоріжжя–Донецьк. Засн. 1790 вихідцями з с. Кочережки Павлогр. пов. Катеринослав. губ. (нині Павлогр. р-ну Дніпроп. обл.). Спочатку поселення також називали Кочережками або Новими Кочережками. 1813 освячено церкву св. Миколая (нині діє однойм. парафія), а село перейменовано на Н. 1802–1920, 1922–25 — у складі Катеринослав., 1920–21 — Олександрів., 1921–22 — Запоріз. губ.; 1805–1921 — Олександрів., 1921–23 — Запоріз. пов. Тривалий час Н. належала до Покров. волості. 1886 було 362 двори, проживали 2390 осіб. У цей період проводили 3 ярмарки на рік. Від кін. 19 ст. до 1923 — центр Новомикол. волості. На поч. 1-ї світової війни було 578 дворів, мешкали 3128 осіб, працювали 2 парові млини, олійниця, бондарня, столярна майстерня, діяли 2 земські та 2 церк.-парафіял. школи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Запоріз. округи; 1932–39 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл.; 1963–65 — Оріхів., 1965–66 — Вільнян., від 2020 — Запоріз. р-нів. 1923–62, 1967–2020 — райцентр. За Всесоюз. переписом насел. 1926, проживали 5 тис. осіб. 1929 на базі профшколи засн. зоотехнікум. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1937 в селі працювали електростанція, маслозавод, ремонтні майстерні, великий млин. Від 4 жовтня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім. окупацією. Під час визволення Н. загинули 53 рад. воїни. На їхню честь на центр. площі споруджено мемор. комплекс. На фронтах 2-ї світової війни воювали 628 новомиколаївців, із них 274 були вбиті. Від 1957 — смт. 1979 мешкали 5532 особи. Нині працюють Новомикол. молокозавод, с.-г. підприємства «Дельта», «Маяк» і «Терра». У Н. — 2 заг.-осв. школи, школа-інтернат, 2 дитсадки; Новомиколаївський історико-краєзнавчий музей, Будинок культури, б-ка; центр. лікарня. Друкують г. «Наше життя». Є стадіон ім. О. Андреєва (був головою місц. колгоспу та зробив знач. внесок у його спорудження). Функціонують футбол. клуб «Таврія» і дит. клуб «Гарт». Від 1979 охороняють ботан. пам’ятку природи Цілинна ділянка біля річки Терса (3 га). Пам’ятки архітектури: навч. корпус і житл. будинок для вчителів земського 4-клас. училища на вул. Українська (1880-і рр.), гімназія на вул. Соборності (1910–12). Встановлено пам’ят. знак «Трактор ЧТЗ». Серед видат. уродженців — лікар-офтальмолог Н. Пасєчникова, правознавець П. Сердюк, археолог Н. Бокій (вивчала історію скіфів); письменник, літературознавець М. Вишняк; живописець, засл. художник УРСР П. Білан, живописець, монументаліст А. Лимар; держ. і політ. діяч В. Фокін. З Н. пов’язані життя та діяльність живописця, графіка М. Добрянського і повного кавалера ордена Слави О. Кочерги.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
