Новопетрівський вік і регіоярус

Визначення і загальна характеристика

НОВОПЕТРІ́ВСЬКИЙ ВІК І РЕГІОЯ́РУС  — вік міоценової епохи неогенового періоду кайнозойської ери та відклади, що утворилися в той час. Див. Міоценова епоха та міоценовий відділ, Неогеновий період і неогенова система, Кайнозойська ера та група. Стратотип. розріз — відслонення на правому березі Київ. водосховища у с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну Київ. обл. Типова світа — новопетрівська; страторегіон — Київ. Придніпров’я. 1963 у схемі для геол. картування тер. України масштабом 1:200 000 як самостій. стратон у цьому обсязі вперше згадано полтав. світу (знач. внесок у вивчення міоцен. частини полтав. ярусу зробив наприкінці 19 ст. М. Соколов). 1978 В. Зосимович і Е. Савронь виділили новопетрів. світу, що за обсягом, складом і віком цілком тотожна полтав. світі. Тоді ж закріплено як типову новопетрів. світу, оскільки за назвою полтав. світа не відповідала вимогам Стратигр. кодексу СРСР (1977). Ранг регіоярусу (горизонту) затв. Стратигр. кодексом України (1997). Новопетрів. регіоярус (Н. р.) поділяють на 3 регіопід’яруси, літолог. склад яких суттєво різний і фактично відтворює особливо­сті седиментогенезу у водоймі типу море–озеро, що утворилася в межах Субпаратетісу після регресії остан. палеоген. мор. басейну. Нижній регіопід’ярус розкриває початк. стадію формування басейну, коли відкладалися різнозернисті, різнопрошарк. піски, пісковики, вуглисті глини та буре вугілля, а також його поступовий розвиток, що зафіксувалося в більш однорідних дрібнозернистих глинистих гумусованих пісках з числен. ядрами та відбитками молюсків. Серед. регіопід’ярус можна співставити з інундацій. фазою розвитку басейна, бо протягом цього вікового інтервалу відклалися однорідні, добре відсортовані, дрібнозернисті, різною мірою каолінисті кварц. піски. Верх. регіопід’ярус охоплює 2 суттєво різних седиментацій. етапи: нижній — мілководний прибережний, коли формувалася товща різнозернистих різнопрошарк. пісків з прошарками глинистозалізистих пісковиків; верхній — більш глибоководний, що призвело до накопичення дрібносередньозернистих каолінистих пісків, зцементованих у верх. частині розрізу в різної міцності каолінисті пісковики. Потуж. новопетрів. відкладів сягає 30–40–50 м, у Новодимитрів. воронці на пн.-зх. окраїнах Донбасу перевищує 100 м, найчастіше коливається в межах від 10–15 м до 20–25 м. Залягають новопетрів. відклади у повних непорушених розрізах винятково на утвореннях берец. світи. У зоні переходу від Дніпров.-Донец. западини до Воронез. антеклізи зафіксовано залягання новопетрів. відкладів на межигірських, а в межах Придніпров. частини УЩ відомі випадки залягання безпосередньо на породах докембрію або на їхній корі звітрювання. Криються новопетрів. відклади у повних розрізах завжди товщею строкатих глин, а у випадках її постседиментац. розмиву в пліоцен. або антропоген. час — утвореннями відповід. віку. Контакт новопетрів. і берец. відкладів переважно чіткий. Контакт новопетрів. світи та товщі строкатих глин в цілому також чіткий, встановлюють на підставі літолог. відміни верхньоновопетрів. каолінистих пісковиків і глинистих утворень нижньої частини товщі строкатих глин. Палеонтол. обґрунтування ранньо-середньоміоцен. віку новопетрів. відкладів базується на результатах вивчення малакофауни, палінолог. матеріалів і флори прісно- та солонуватовод. діатомей. Молюски з нижнього та серед. регіопід’ярусів Н. р. були зібрані та вивчені П. Гожиком і Е. Савронем у відслоненнях побл. с. Нові Петрівці, м. Вишгород та у колиш. Сирец. кар’єрі в Києві. У нижній частині нижнього регіо­під’я­русу, безпосередньо над контактом з берец. відкладами, був зібраний комплекс молюсків надсімейства Unionoidea: Unio (Unio) wendli Mod., Unio (Unio) ex gr. schwegleri Mod., Unio (Tumidu­siana) savroni sp. nov., Unio (Tumi­du­siana) schleschi Mod., Psilunio sp. та ін. У серед. і верх. частинах нижнього регіопід’ярусу виявлено комплекс переважно дрібних конгерій: Congeria cf. aquitanica Andrus., Congeria cf. basteroti Desh., Congeria andrussovi Rz., Congeria sandbergeri Andrus., Congeria cf. amygdaloides Dunk., а також відбитки та ядра уніонід і вівіпарид. У пісках серед. регіо­під’ярусу виявлено ядра та відбитки Congeria sp., Viviparus sp., Unio sp. та ін. Вік уніонідового комплексу визначають як аквітанський, вік конгерієвих прошарків — бурдигал, вік середньоновопетрів. регіопід’ярусу — серед. міоцен. Палінолог. матеріали з новопетрів. відкладів вивчали A. Міхеліс, Р. Ротман, А. Стотланд, Н. Щекіна та ін. Спорово-пилк. комплекси отримано з вуглисто-глинистих порід нижнього регіо­під’ярусу та вуглистих глин нижньої частини верх. регіопід’ярусу. Перший з них відображає палеофлору типового ранньоміоцен. складу, де домінують Pinus, Ced­rus, Podocarpus, досить багато таких голонасінних, як Abies, Picea, Dacridium, Glyptostrobus, Tsuga і особливо характерна велика кількість Sciadopitys, що дозволяє впевнено датувати ці відклади раннім міоценом. З верх. регіо­під’ярусу отримано палінокомплекс зі знач. перевагою роду Pinus і глибокою пригніченістю вкритонасінних. У цілому склад флори середньоміоценовий і дуже близький до палінокомплексів карагансько-конк. відкладів Пд. України. Флора прісно- і солонуватовод. діатомей з діатомітів середньоновопетрів. регіо­під’я­русу в розрізі Новодимитрів. воронки на зх. окраїнах Донец. складчастої споруди була встановлена та вивчена А. Моісеєвою. Діатомова флора загалом добре збережена, достатньо багата та різноманітна: 21 рід, 82 види та внутрішньо-видових таксонів. У складі комплексу визначена велика кількість планктон. вимерлого виду Melosira praeg­ranulata та його різновиду Melo­sira f. curvata, що відіграє провідну роль у прісновод. озер. міоцен. флорі.

Завантажити статтю