Новоселиця
НОВОСЕ́ЛИЦЯ — село Житомирського (до липня 2020 — Попільнянського) району Житомирської області. Наприкінці 2016 Новоселицьку сільську раду (площа 18,8 км2) зараховано до складу Попільнянської селищної обʼєднаної територіальної громади. Новоселиця розташована у верхівʼї малої річки Новосілка (притока Роставиці, басейн Дніпра), поблизу межі з Київською областю, за 87 км від Житомира, 52 км від Білої Церкви, 35 км від Фастова, 25 км від Сквири, 18 км від Кожанки та 16 км від Попільні. Площа — 3,2 км2. За переписом населення 2001, проживало 726 осіб; станом на 2018 — 644 особи; переважно українці.
Село отримало назву через те, що виникло пізніше навколишніх поселень. Історичною датою заснування вважається 1720 рік. У 1750 зведено деревʼяну церкву архістратига Михаїла, 1859 споруджено новий храм (нині діє однойменна парафія). У 1793–96 — у складі Брацлавського намісництва; 1797–1925 — Київської губернії; 1795–1919 — Сквирського, 1919–23 — Білоцерківського повіту. 1814 село придбав дворянин Я. Білінський. Розподіл населення за віросповіданням у 1-й половині 1860-х рр.: 808 православних, 39 католиків і 11 юдеїв. Тоді ж найбільшими землевласниками були Г. Білінська та відставний поручник Є. Івановський.
Кілька десятиліть існувала Новоселицька волость, яка станом на 1886 складалася з 5 поселень: Новоселиця (146 дворів і 933 жителі), Почуйки (відповідно 34 і 844; нині Квітневої громади Житомирського району), Саверці (114 і 728; нині Попільнянської громади), Рогізна (108 і 837), Краснянка (нині обидва — Сквирської громади Білоцерківського району Київської області). У тому ж році в селі, окрім православної церкви, діяв костел св. Георгія, а також функціонувала школа та працювали водяний і кінний млини. Наприкінці 1880-х рр. Новоселиця, Почуйки, Саверці відійшли до Романівської, Краснянка та Рогізна — до Чубинецької волостей. 1900 у Новоселиці було 246 дворів, проживало 1809 осіб; у Почуйках — відповідно 307 і 1638; у Саверцях — 190 і 1088. На початку 20 ст. Новоселиця належала Г. Поповій і спадкоємцям А. Вінницького; поміщикам належало 630 десятин, церкві — 79 десятин, селянам — 1010 десятин землі; працювали вітряний млин і 2 кузні. Згодом село зарахували до Триліської волості.
Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Білоцерківської округи; 1932–37 — Київської, від 1937 — Житомирської області; 1923–25 — Триліського, 1925–29 — Кожанського, 1929–2020 — Попільнянського, від 2020 — Житомирського районів. 1923 у Новоселиці було 410 дворів, проживало 1675 осіб. Мешканці потерпали під час голодомору 1932–33 (після відновлення незалежності України вдалося встановити імена 266 жертв) та зазнали сталінських репресій. Від липня 1941 до кінця грудня 1943 — під німецькою окупацією. Є братська могила воїнів-визволителів, у якій поховано Героя Радянського Союзу О. Павлюченка. Встановлено памʼятник 25 воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни (загалом воювали 155 осіб).
1967 збудовано цегельний завод. На початку 1970-х рр. — 357 дворів, 1025 осіб. 1981 селище Степове Новоселицької сільської ради (до 1969 — радгоспне селище Кожанського цукрокомбінату) було передано до складу Фастівського району Київської області. 2000 засновано приватне сільськогосподарське підприємство «Новоселиця» (вирощують пшеницю, соняшник, сою, кукурудзу й овочі, утримують велику рогату худобу). 2020 Новоселицька загальноосвітня школа стала гімназією. Функціонують дитсадок; Будинок культури, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт. Серед видатних уродженців — мовознавець, педагог Г. Левченко; публіцист Павло Глушаниця (П. Гоминюк; 2004 у Києві видано його спогади «Війна без пострілів», де на прикладі Новоселиці розкрито трагедію українського народу в 1920–30-х рр.).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
