Ковач Едгар

КО́ВАЧ Едгар (27. 09. 1849, с. Карапчів, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл. — 04. 06. 1912, Львів) — архітектор, живописець, теоретик мистецтва. Вивчав живопис і рисунок в Чернівцях у М.-А. Годлевського (1859–66) та у Віден. АМ (1868–69), арх-ру — в Політех. школах Львова (1867–68) і Цюриха (закін. 1872). Працював 1872–95 у Відні асистентом арх. К. фон Газенауера та викладав рисунок у Школі буд. ремесел. 1896–1900 — директор Школи дерев’яного промислу в м. Закопане (нині Польща), де запровадив у програму викладання розроблений ним т. зв. сх.-галиц., або закопан. стиль (спрямований на інтерпретацію творів нар. мистецтва карпат. регіону, переважно зодчества гуралів Татр і гуцулів Сх. Карпат). Від 1900 — проф. архітектури, водночас 1903–06 — декан відділу архітектури, 1906–07 — ректор Політех. школи у Львові. Проектував фасади й інтер’єри житл. будинків, адм. (проект на конкурсі Галиц. крайового сейму, 1877) і реліг. споруд, вівтарі, меблі, керам. вироби, орнаменти, стінні розписи, малював олійні й акварел. краєвиди (напр., цикл «Види з Кастелівки у Львові», 1901), побут. і реліг. картини, натюрморти з квітами. 1895 і 1901 у Львові відбулися його персон. виставки. Концепцію «сх.-галиц.» мист. стилю сформулював в альбомі орнам. взірців «Sposób zakopański» (Wiedeń; Lwów, 1899). Цю стилістику застосовував у більшості своїх творів: низка вілл у Закопаному (1898–99), вівтар костелу в Закопаному, павільйон Галичини на Всесвіт. виставці в Парижі (обидва — 1900), василіян. церква Різдва Христового (нині Пресвятого Серця Христового), каплиця Розп’ятого Христа домінікан. костелу (обидва — 1901–06) в м. Жовква, каплиця навч. закладу єзуїтів у м. Хирів (1904–09), стінопис у василіян. церкві св. Трійці в м. Дрогобич (1905; усі — нині Львів. обл.), кахел. печі у Польс. домі в Чернівцях (1906), розширення бабинця та пн. нефу (1902), гол. престол з балдахіном у василіян. церкві св. Онуфрія (бл. 1906–07) у Львові, фасад фотоательє «Емілія» у Станіславі (нині Івано-Франківськ; 1909). Його численні «гуцул.-закопан.» і неовізантій. твори несли в собі відбиток суперечливого компромісу між засадами еклектики та сецесії. Навколо його ідей «нового стилю» восени 1901 у Львові відбулася велика дискусія. Виступав зі статтями у львів. «Czasopismo Techniczne» про особливості вівтаря костелу в Закопаному (1900), з аналізом понять архітектури, стилю, композиції, конструкції (1901). Надрукував теор. статтю «O zasadach architektury współczesnej» («Architekt», 1902, № 4). Іноді звертався до стилістики необароко та неорококо: фасад прибутк. будинку на площі Бернардинська (нині Соборна), № 1, інтер’єр аптеки (обидва — 1902), орган і балюстрада хорів костелу домініканців (1906–10) у Львові, вівтар і стінопис у костелі домініканців у Жовкві (1902–03).

Ю. О. Бірюльов